ЗА ПРИПИСАМИ ТА ЗВИЧАЯМИ ГІЛЬДІЇ НАЙКРАЩИХ ДИТЯЧИХ ПИСЬМЕННИКІВ

Отфрід Пройслер. Крабат. — Л.: Кальварія, 2006. — 176 с.

Останнім  часом  книжки про школи чарівників стають уже окремим жанром популярної літератури. Тож, зібравши докупи всі твори вказаної тематики, можна було б розподілити їх на авангардові й традиційні, дитячі та «дорослі», такі, що тяжіють до фантастики, до фентезі чи навіть кіберпанку. За такою класифікацією «Крабат» Отфріда Пройслера, одного з найвідоміших німецьких дитячих письменників, належить передусім до класики жанру. До тих творів, які стоять найближче до витоків, а значить — до справжніх фольклорних оповідей про школи чарівників. Що саме собою дає читачеві можливість замислитись: а чи не могло би так бути насправді, адже народні оповіді на порожньому місці не виникають…

 

 

За приписами та звичаями Гільдії мірошників учня висвячують на мірошниченка тільки через три роки тяжкої праці на млині. Проте на тому млині, куди потрапив лужицький хлопець Крабат, багато чого діється не за принципами й не за звичаями Гільдії. І ніяких гарріпоттерівських лекцій і практичних занять із магії та чарівництва. Дванадцять мірошниченків важко працюють, а майстер час від часу перетворює своїх учнів на круків і читає їм по одному закляттю з таємничої Чорної книги.

 

Існує кілька рівнів чарівницької майстерності дитячих письменників. Перший — коли читач спри­ймає книжку як дуже захопливий текст. Другий — коли читаєш книжку, а здається, що дивишся кінострічку. І третій, найвищий, якого, поза сумнівом, досяг Отфрід Пройслер, — це коли розгортаєш книжку — і потрапляєш до іншого світу.

 

Так само існує кілька рівнів майстерності письменників, що пишуть про часи Середньовіччя. Перший — використання в тексті тогочасних реалій і понять; другий — коли автор настільки «в темі», що вже починає мислити по-середньовічному, і змальовані події виглядають досить вірогідно. І третій, якого досяг автор повісті «Крабат», — це коли по-середньовічному мислять усі герої, а події розгортаються таким чином, що будь‑хто розуміє: інакше просто не могло би бути. Пройслер зміг настільки точно передати атмо­сферу Середньовіччя, що цю книжку можна порадити не лише дитині, а й будь-якому вибагливому фанатові історичної фантастики.

 

Понад те, уважніше покопирсавшись у власній пам’яті, багато хто, можливо, згадає, що «Крабатом» називалася одна з найулюбленіших у дитинстві книжок. Бо й справді ця повість Пройслера (як і інші — «Маленька Баба Яга» чи «Маленький привид») була досить популярною в Радянському Союзі. Але тільки тепер маємо першого «Крабата», виданого українською. Завдяки просто-таки чаклунському перекладові Володимира Василюка наша мова «Крабатові» надзвичайно личить. Навіть імена героїв, як-от: Лишко, Юро, Тонда, Міхал — набагато гармонійніше читаються українською. Та й навіть якщо вам свого часу ця книжка не потрапила до рук — усе одно під час читання вона здаватиметься чимось дуже добре знаним, але, на жаль, забутим, «пахнутиме» фольклором, Середньовіччям і, можливо, навіть Гоголем.

 

Галина РОМАНЕНКО