Ностальгійні есе про любов і речі

Наталка Сняданко. Комашина тарзанка: Повість, оповідання. –  Харків: Фоліо, 2009. – 284 с.

Щойно взявши до рук книжку, про яку збираюся розповісти, я була вражена тим, як гарно звучить ім’я письменниці поруч із назвою її нової книжки – справжнісінька римована поезія, а не просто ім’я та прізвище автора, і тим паче не звичайні «повість, оповідання», як стверджують видавці. Втім, попри наскрізну милозвучність, нова книжка знаної в Україні й за кордоном письменниці Наталки Сняданко не вповні й поезія, а радше щось на зразок збірки поетичних «есе у прозі» – про дитинство й пам’ять, про труднощі перекладу й проблеми з видачею польської візи у Львові, про дивних сусідів із прізвищем Качка, про любов і вміння прощати, а також про тисячі незамінних речей, які щодня наповнюють сенсом наше існування. Щиро кажучи, книжка куди більше нагадує каскад непересічних спостережень, випещених стилістично й приправлених добірним галицьким колоритом, аніж звичні нам збірки оповідань із невеликим обсягом, традиційними персонажами й неодмінними вервицями подій. Більше того, авторка «Комашиної тарзанки» дозволяє собі нечувану розкіш: виводити цілі галереї непересічних персонажів і при тому ніскілечки не втомлювати читача нескінченними художніми деталями та ретроспекціями. Чоловік і жінка з однаковими іменами, Сарон і Сарона, мають звичайні подружні проблеми і, звичайно, намагаються їх вирішити, освіжити кохання. Така ж звичайнісінька подорож мальовничими українськими місцями, без маршруту й домовленої наперед ночівлі. І містичний готель, у якому можна просто відпочити й усе обдумати. Як на мене, з такого зачину можна було б зробити як мінімум трилер чи містичний детектив, або ж на худий кінець романтичну драму. Однак Наталка Сняданко використовує сюжетну матрицю тільки як привід розповісти про, здавалося б, абсолютно несуттєві речі – срібний і порцеляновий посуд бабці Аліції, базилік і любисток на горищі, бузок під вікном, авторучки із золотими перами й те, що українці чомусь не визнають прянощів, відмовляючи собі в гурманській насолоді, та інші «дрібниці, хаотичність пригадування яких і додавала у спогади меланхолії та мрійливості». І лиш згодом розумієш: саме ці, виписані з неймовірною любов’ю, «несуттєві» дрібнички й ностальгійні епізоди і є головними героями книжки, саме заради них і було вигадано тонку комашину тарзанку, а також чоловіків і жінок із чудернацькими найменнями. Зрештою, байдуже, про що пише Наталка Сняданко – про зів’яле кохання, гопників у ніч на Івана Купала, а чи про джазову співачку з облущеними нігтями – читати її однаково тепло й приємно, так, мовби ведеш дружні розмови довгими зимовими вечорами за першим, другим, п’ятим горням кави з цинамоном, щедро заїдаючи оповідь сливовим чи вишневим варенням. І головне – такі розмови зазвичай можна провадити як завгодно довго, нескінченно довго. Аби тільки вистачило варення до наступної книжки!

Ольга Бедрик

Придбати книгу Наталка Сняданко  «Комашина тарзанка» в інтернет-магазині ВсіКниги.