Хорватський Винничук

Зоран Феріч. Полапка Волта Діснея. – Л.: ЛА “Піраміда”, 2008. – 176 с.

Вітер із Балкан, хоч і слабенько, але дме в наш бік. Декілька років тому доніс до українського читача творчість магічного сербина Мілорада Павича, минулого року – медитативного Горана Петровича, а тепер-от маємо змогу познайомитися з хорватським прозаїком Зораном Ферічем.

 

 

Під однією обкладинкою збірки книги Зорана Феріча «Полапка Волта Діснея», яка нещодавно вийшла у львівському видавництві «Піраміда», зібрано десять оповідань – цього достатньо для того, аби отримати певне уявлення про творчу манеру письменника загалом, але, як на мене, недостатньо, аби «посмакувати» читанням. За абсурдними і химерними, або несподіваними ситуаціями, подекуди перемежованими майже чорним гумором, прихована авторська віра чи, може, сподівання на можливість дива – дива, яке рідко стається в сучасному житті, брутальному, жорсткому та брудному.

 

Злегка дивакуватих героїв Феріча об’єднує бажання пошуку ідеального: хтось шукає бездоганне, а тому примарне кохання, хтось – своє місце в ідеальному пейзажі, хтось – ідеальне трактування далеко не ідеальних подій. У літературному світі Феріча диво дорівнює ідеальному, і воно час від часу з’являється, “замасковане брудним кольором хаосу”. Тому автору можна пробачити надмірне захоплення брутальним та хворобливим – адже світ, за Ферічем, має аморфну форму: і те, що є потворним, за хвилину може перетворитися на прекрасне.

 

У передмові до книги Юрій Винничук зазначив, що Зоран Феріч – це він сам. Правда, далі уточнив: «Оповідання Зорана мені видалися такими, що, здавалося, їх написав я сам. Ну, таке враження, що він мені просто з писка вирвав ці історії». Насправді Юрій Винничук – один із творчого колективу перекладачів, які працювали над книгою. І саме відчуття творчої спорідненості спонукало пана Юрія взятися за переклад Зорана Феріча. Тож тепер український читач має змогу не лише зануритися у світ сучасної хорватської літератури, а й, за бажання, порівняти творчість українського і хорватського письменників.

 

Проте як би там не провокував Винничук, бажання порівнювати в мене не з’явилося. Натомість виникло здивування: чому в нас раніше ніхто не видавав Феріча, адже цей талановитий письменник у літературі не один рік, про нього вже знає Австрія, Німеччина, Словенія. Диво, та й годі. Мабуть, балканський вітер у їх бік дме сильніше…

 

Марта Василів