Поетичний геній Болгарії

IMG_0001Антологія болгарської поезії / Пер., передм., довідки про авт., прим. Д. Павличка. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2006. – 544 с.
Історія українсько-болгарських літературних взаємин без перебільшення сягає корінням ще в часи хрещення Русі. З тих пір священні тексти через посередництво болгарських пастирів знаходили давньоруського читача, так, як згодом твори видатних болгарських письменників і поетів знаходили вже читача українського. На жаль, останнім часом активний зв’язок між двома літературами перервався, тож аби поетичний геній Болгарії сьогодні віднайшов свого читача в Україні, знадобилося майже двадцять років і перекладацький талант Дмитра Павличка, який зумів зібрати й видати антологію болгарської поезії.
Найперше, що приємно вражає читача «Антології болгарської поезії», – це чесність її укладачів. Адже, як відомо, переклад, а тим паче переклад поетичного тексту, завжди грішить неточностями, невідповідностями, якимись похибками. Тому можна вважати проявом чесності й навіть мужності з боку Дмитра Павличка — дати читачеві змогу «звірити» оригінал і переклади, помістивши паралельно тексти болгарською та українською мовами (бо ж, як знаємо, Шекспір Дмитра Павличка – зовсім не той Шекспір, якого знають читачі оригінальних текстів).
Відкриває антологію переспів «Прогласа», славнозвісна передмова Костянтина Філософа (святого Кирила) до перекладу Євангелія староболгарською мовою (кінець ІХ ст.). За «Прогласом», що закликає всіх слов’ян долучатися до Слова й опановувати дар писемності, вміщено переспіви чотирьох болгарських народних пісень, а відтак – твори двадцяти болгарських поетів ХХ століття на чолі з їхнім попередником із ХІХ ст., культовою постаттю «болгарського Парнасу», Христо Ботевим. Правду кажучи, «болгарський Кобзар» Христо Ботев, поетичний доробок якого складає усього двадцять віршів (відповідно, він повністю вміщений до антології), заслуговує на окрему увагу українського читача. Настрій поезій Ботева до щему нагадує найкращі рядки харківських романтиків: від зворушливої ліричної замальовки до небезпечного любовного трикутника, від піднесених героїко-патріотичних віршів до саркастичної інвективи лжепатріотам. Врешті, те найголовніше в поезії, що лишилося в антології завдяки її двомовності й що має змогу відчути читач, – власне, майстерність звукопису, якою вповні володіє Христо Ботев (недарма перший повний переклад поезій Ботева українською здійснив визнаний майстер звукопису Павло Тичина).
У передмові Дмитро Павличко зауважив, що ця вибірка – більше відображення його особистих смаків, аніж достовірна картина болгарської поезії ХХ століття. Утім, саме ця риса є тією ланкою, що робить зібрання таких різних поетів неділимою єдністю. Тож, певно, тому так нелегко визначити, чого в антології більше – Христо Ботева, Пенчо Славейкова, Николи Ванцарова, Любомира Левчева, Кирила Кадійського й інших – чи самого Павличка, особистість якого вчувається навіть у доборі віршів. Утім, погодьтеся, навряд чи це варто вважати суттєвою вадою книжки, яка просто на палітурці про це попереджує.

Ольга Бедрик