Зло породжує зло

Томас Гарріс. Сходження Ганнібала. “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2008. ─ 256 с.

Хто не чув про доктора Ганнібала Лектера? Певно, уява більшості з нас при згадці про цього чи не найвідомішого кіношного маніяка одразу малює обличчя Ентоні Хопкінса з його незмінною загрозливо-ніжною усмішкою. “Дякувати” за популяризацію цього моторошного образу ми повинні перш за все голлівудським кінокомпаніям. Але мало хто знає, що якби не письменник на ім’я Томас Гарріс, бурхлива, м’яко кажучи, фантазія якого “народила” на світ Ганнібала ─ ми могли б ніколи не побачити ні “Мовчання ягнят”, ні “Червоного дракона”, ані інших екранізацій (на даний момент їх чотири ─ відповідно до кількості книг), які вже встигли стати “класикою жанру”.

 

Тож не слід забувати: спочатку була книга. Останній роман тетралогії побачив світ 2006 року, був екранізований 2007-го, а 2008-го вийшов друком українською у видавництві “Клуб Сімейного Дозвілля”. “Сходження Ганнібала” занурює читача у глибини підсвідомості монстра-інтелектуала, стирає численні нашарування кривавого пилу з аркушів пам’яті Ганнібала, оголюючи першопричини спотвореного світосприйняття.

 

Схильність до наук, яка пізніше переросте у колосальні розумові здібності нашого “героя”, підштовхнула хлопчика у досить ранньому віці перечитати величезну кількість різноманітних трактатів, як-от “Начала” Евкліда чи “Трактат про світло” Гюйгенса. Здавалося, на Ганнібала чекає майбутнє видатного вченого. Але безхмарне дитинство у родинному замку Лектер у Литві зруйноване Другою світовою. Війна, самотність, жорстокість навколишнього світу, шокуюча смерть найрідніших людей, біль, страждання, психологічні зриви — цілком логічно, що все це накладе відбиток на свідомість майбутнього людожера. Майстерно прописані мандри лабіринтами пам’яті Лектера, створені у найкращих традиціях психологічного трилера, як і годиться книгам такого штибу, не дають розслабитись ні на хвилину. І, долаючи страх, ми перегортаємо наступну сторінку…

 

Уламки пам’яті. Безпідставні, на перший погляд, асоціації: закривавлене обличчя різника, що патрає птицю, – точнісінько таке ж, як у потвори, що вчинила жорстоку розправу над маленькою сестрою Ганнібала. Булькіт окропу у чайнику переломлюється через свідомість Лектера і перетворюється на ванну, у якій… втім, ті, хто вважає власні нерви міцними, прочитають усе самі.

 

Автор знайомить читача з жахливими образами минулого Ганнібала не для того, аби просто полякати полохливих. Гарріс переслідує мету розкрити першопричини спотворення особистості, яке призвело до перетворення підлітка на безжального вбивцю. Треба сказати, тема ця досить слизька ─ погодьтеся, пояснюючи мотивацію вбивці, досить легко перейти тонку межу і почати його виправдовувати. Адже, за великим рахунком, Ганнібал попервах мстився за жорстоко позбавлену життя родину… Гаррісу вдалося уникнути подібного огріху: під час читання подекуди здається, що відчуваєш легке запаморочення та запах крові, а ще ─ огиду як до вбивць родини Ганнібала, так і до самого Лектера. “Сходження Ганнібала” вкотре нагадує нам давню, як світ, аксіому: зло завжди породжує зло.

 

Ілона Пікульська