Протоколи простору і драйву

Лія Шева. Протоколи рибного дня. – Львів.: Кальварія, 2005. – 238 с.

Багато авторів у відповідь на звинувачення у незрозумілості їхніх творінь для пересічного читача стверджують, що пишуть насамперед для себе. І якщо якийсь середньостатистичний «Вася» не може збагнути прихованих душевних поривань письменника, то… перефразовуючи, це його, Васині, проблеми.

 

 

Чесно кажучи, анотація до роману Лії Шеви «Протоколи рибного дня» налаштовує саме на таку «елітну» прозу, незрозумілу для непосвячених. Однак авторці вдається шляхом створення термоядерного коктейлю з різних, подекуди несумісних жанрів зробити глибоко особисті переживання чимось суттєвим для ВСІХ. Тут кожен може знайти рядки, після прочитання яких з’явиться думка: «Так, то саме те, що я колись відчував/ переживав/ чув/ бачив!»

 

Роман побудований на грі з читачем – щойно починаєш тішити себе надією, що «розкусив» героїню, як відразу звідкись з’являється зовсім інший жанр, відкривається інший бік її життя, особистості… Після потоку свідомості, у якому Наталія Шевченко/ Наталь Шева/ Weва/ Веба (то все іпостасі – імена чи ж псевдо авторки) сумбурно згадує про все, що трапилося сьогодні, на минулому тижні, багато років тому – стаємо свідками вкрай особистого листування Автора з Редактором. Із тексту неважко вгадати, хто стоїть за такими узагальненими іменами – зрозуміло, сама Лія Шева та епатажний письменник Юрій Іздрик. Спочатку це листи звичайні, потім електронні – останні більше нагадують такі популярні в останні роки в Інтернеті життєві журнали або блоги. Ці фрагменти чергуються із щоденниковими записами (де чомусь листопад усе намагається стати лютим) і невідправленими листами, а кульмінацією усього тексту можна вважати віртуальну п’єсу «Білочка», де остаточно стираються грані між реальністю та фантазією, сказаним та подуманим.

 

Б’є в око строкатістю не тільки поєднання несумісних жанрів, а й структура тексту. Речення то короткі, то довжелезні; фрази з пісень та книжок; репліки різними мовами – усі ці непоєднувані субстанції якимось дивним чином сплітаю­ться у справжню гармонію хаосу.

 

Намагаєшся розібратися в усій цій мішанині, про себе відзначаючи вдалі образи чи пасажі… Але потім, втомившись від цього, віддаєшся на волю «простору і драйву» – саме такими двома словами характеризує роман у передмові Вікторія Селіванова. Простір – бо тільки тут герої можуть існувати відразу усюди, переміщуючись на тисячі кілометрів за долю секунди або навпаки, не у змозі подолати кількох кроків, бо за ними – Ніщо. Драйв – бо героїня завжди живе на межі своїх фізичних та духовних сил, віддає себе без останку, живе заради цього трохи хворобливого, божевільного відчуття вітру в голові та оманливого всесилля. І саме це їй і вдалося запротоколювати надзвичайно точно. Кожен, хто хоч раз переживав подібні відчуття, побачить, що у сповіді цієї розбурханої душі немає жодної ноти фальші.

 

Тож можна сказати, що «Прото­коли рибного дня» – не тільки задокументоване реальне та уявне життя героїні. Це те, що є в кожному з нас, нехай приховане, нехай неусвідомлене, але є. Так написане Лією Шевою «насамперед для себе» отримує глобальніший сенс і має всі шанси достукатися до читача.

 

Анна ІВАНЧЕНКО