„ПЕРАТ” КОВАЛЬ НА АБОРДАЖІ СЛОВА

pegasСергій Коваль. Неукоськаний Пегас: Пародії, епіграми. –
Київ: Видавництво Сергія Пантюка, 2008. – 64 с.

Сергій Коваль – майстер малої форми та великий гуморист, а його книжка пародій та епіграм є таким собі збірником іронічних порад сучасним письменникам. Не виключено, що хтось закине панові Сергію загальновідомий вислів, який стверджує: „Хто вміє, той пише, а хто не вміє, той навчає, як писати”. Але, з іншого боку, – навіть талановитий письменник іноді потребує порад.
Справедливості заради слід зазначити, що у деяких випадках автор не витримує межі іронії і впадає у, м’яко кажучи, неконтрольований сарказм. Приміром від Іллі Стронґовського, після його збірки „Глибоковроті”, радить очікувати нового шедевру – „Глибокодужевдупі”. У подібній же стилістиці подається і „бентежний Жадан”, спрощене авторське сприйняття якого зовсім не додає нічого нового до постаті письменника. Проте, переважна більшість текстів, принесені в торбі „неукоськаним Пегасом”, є скоріше дотепними, ніж болючими колючками в чутливі письменницькі душі.
У цій пересмішницькій збірці дістається всім: від метрів – до новочасних „псевдо метрів”, причому найдошкульніше Сергій Коваль б’є стару гвардію „ператів” (від слова „перо”). Виявляється, що Іван Драч „нині витинає прибамбаси нечемні на свистульці із пластмаси” (це відсилає до маланюківського закиду Тичині – „від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась”). Борису Олійнику автор пригадує „як трійки заміняли Трійцю – не можна розбалакувать партійцю…”. Леоніду Талалаю Коваль радить приймати „антисльозогінне”. Слабошпицькому він ненав’язливо пропонує стати Сильношпицьким. А над чим кепкує Коваль, пишучи про Ігоря Маленького – здогадайтесь, шановні, самі.
Майже нікого не обходить своєю сатиричною увагою автор. Під артобстріл пародіями й епіграмами потрапили практично всі автори антології „Дві тонни”. Загальний зміст творів Коваля в цьому випадку можна зрозуміти із колективного звернення до авторів цієї антології: „Анто-ложні віршування ваші – тонни дві розжованої каші”.
Віктору Небораку присвячено універсальний двовірш, що виявляє принципову помилку сучасних поетів, які думають, ніби писати верлібром – значить бути модним поетом: „Не все у стовпчик писане, одначе, є віршами насправді, Небораче…”. І, певно, щоб продемонструвати правдивість цього твердження, сам автор певну частину творів збірки написав верлібром – треба сказати, вони дійсно на вірші мало схожі. Пишучи їх, автор, мабуть, і не розраховував на довге літературне життя своїх творінь – хоча, не зрозуміло в такому разі, навіщо було включати їх до книги?
Загалом Сергій Коваль – радше не жалить, а жаліє усе, на його думку, неестетичне та претензійне. Треба віддати авторові належне – він працює у рідкісному для сучукрліту гумористичному жанрі. Тож хай письменник і не претендує на популярність Павла Глазового, все ж його збірка здатна розважити й насмішити читачів, а „жертв” пародій та адресатів епіграм – спонукати до вдосконалення.

Максим Нестелєєв