Ходяча історія

Елізабет Костова. Історик. — Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2006. — 720 с.

Прізвище  на  обкладинці цієї книжки подає надії: здається,  ось  вона  нарешті  — авторка  світових  бестселерів зі слов’янським корінням. Одначе — помилка! Елізабет Костова — це 42-річна американська культурологиня, що просто взяла прізвище чоловіка — болгарського інженера. Жила собі така-от жінка, дочка історика (помічаєте зв’язок?), і протягом 10 років, без ударних темпів, фактично під час перекурів писала свою першу книжку. Й от за цей дебют із непривабливою назвою «Історик» Елізабет іще до опублікування твору заплатили авансом два мільйони доларів за право видання та півтора мільйони за право екранізації. Харківське видавництво «Книжковий клуб» навіть в анотації не зізнається, чому цей золотоносний твір уже перекладено двадцятьома мовами, й чому він «спричинив міжнародне божевілля». Тримайтеся, друзі: річ у тім, що Дракула повернувся! І цього разу на вас очікують не скромні триста Стокерових сторінок, а 700-сторінкова епопея.

 

«Історик» — книжка дракуломанів, де роман Брема Стокера цитується, як Біблія. Однак, гадаю, роман буде цікавий і новачкам у світі Дракули (якщо такі існують). Не останньою чергою — завдяки гостроті побудови сюжету. Авторка подає рівно стільки динаміки, скільки потрібно, щоби зацікавити читача, а потім упевнено переходить до історичних екскурсів. Події розгортаються в трьох часових площинах: 1970-ті роки — 16-річна дівчина Хелен шукає свого зниклого батька, історика; 1950-ті роки — ще молодий історик Пол, батько Хелен, шукає свого зниклого друга та колегу Бартоломео; 1930-ті роки — ще молодий Бартоломео шукає могилу Дракули, який помер п’ять століть тому, але (як виявляється) досі живий. До речі, в процесі розповіді ви дізнаєтеся, що Хелен також давно «підсіла» на вивчення минулого, словом — роман «Історик» цілком очікувано заполонений духом історії.

 

Елізабет   Костова   щиро визнає, що під час роботи вона орієнтувалася на письменників вікторіанської доби. Очевидно, орієнтувалася не тільки на стиль, а й на обсяги. До речі, форма роману витримана в добрих традиціях Брема Стокера: 80 % «Історика» — це потік кореспонденції. Для когось пишномовність і нескінченність нитки подій стануть перешкодою для спри­йняття твору. Однак я б не називала це вадою. Адже у Костови немає подробиць, що не стосуються теми; від пошуків Дракули читача ніщо не відвертає, як, наприклад,  еротичні  сцени в «Мейфейрських відьмах» Ен Райс. І якщо говорити про вампіричну атмосферу, то Костові її створити пощастило — й «вікторіанськими» зворотами в тому числі.

 

Окремо  треба  відзначити фінал — хепі‑енд, але якийсь нетиповий як для американської літератури. Після останньої сторінки книжки з’являється таке саме щемливе відчуття, як після прочитання «Володаря перснів», — коли усвідомлюєш, що світ хоч і врятовано, та він не може лишитися таким, яким був раніше. Так само й в «Історику» — можна подолати Дракулу, але не можна подолати життя.

 

Антоніна ОКІНІНА