Що може інтелектуал?

5089610B_bigЕвропа – минуле і майбутнє. Візії та ревізії: Матеріяли міжнародної конференції пам’яті Єжи Ґедройця. – К.: Критика, 2009. – 248 с.

Ім’я видатного польського інтелектуала Єжи Ґедройця (1906–2000) є для українців майже невідомим. Це дуже дивно і навіть, у певному сенсі, несправедливо, адже саме Ґедройць був одним із тих, кому ми зараз завдячуємо хорошими українсько-польськими взаєминами. Більше того – завдяки цьому багаторічному головному редакторові часопису «Культура» було утверджено думку про те, що створення незалежних демократичних держав – Польщі, України, Литви та Білорусі – є обов’язковим і неминучим.
Звернути увагу на цю постать була покликана міжнародна конференція «Європа – минуле і майбутнє. Візії та ревізії», присвячена Ґедройцеві, яка проходила 24-26 листопада 2006 року в Києві. Учасниками були знані інтелектуали: Ю. Андрухович, Д. Бовуа, Г. Грабович, Я. Грицак, Я. Корек, М. Рябчук, Н. Яковенко та ін. Як наслідок з’явилася анотована книжка – дуже гарний збірник промов, виголошених на конференції.
Теми промов багато в чому стосуються редактора «Культури», хоча його постать можна вважати скоріше символічною. Ґедройць для українських та зарубіжних інтелектуалів насправді є зразком для наслідування, прикладом того, як потрібно в складних обставинах допомагати своїй державі. Його силует постійно виникає на фоні більшості промов попри те, що головними в них все ж є інші теми.
Зокрема, у центрі дискусій першого розділу («25+. За новий кшталт Европи») знаходиться проблема визначення Європи. Чи вписуються її межі в кордон, який за традицією проводять Уральськими горами? Чи, можливо, варто давати Європі не географічне визначення, а називати цим словом об’єднання держав на певних спільних культурних і правових засадах, які не обов’язково знаходяться в межах географічної Європи? Якщо ж таке об’єднання претендує на те, щоб зватися Європою, то якими є його завдання? І, зрештою, яким має бути місце України в такому об’єднанні?
У центрі другого розділу («Оновлене суспільство, оновлена держава. Опінієтворчі кола та інституції») знаходиться проблема ролі окремих людей та установ у творенні суспільної свідомості. Завдання цього розділу – показати, яке значення може мати інтелектуал для своєї країни (ідеалом такого інтелектуала для доповідачів є Ґедройць). Проте така мета, здається, є лише поверхневою: значно важливішим є обґрунтування думки про те, що інтелектуал взагалі може впливати на хід історії.
Варто сказати ще кілька слів про структуру збірки. Кожен з розділів, два з яких уже було коротко схарактеризовано, складається з двох частин: перша містить кілька доповідей, після виголошення яких починається друга частина – дискусія, у якій бере участь значно більша кількість співрозмовників. Безперечно, така структура є характерною для будь-якої конференції, проте далеко не для всіх «післяконференційних» збірників, зміст яких зазвичай обмежується лише доповідями.

Олег Собчук