Життя і нежить Романа Скиби – 2

Роман Скиба. П’ятизнак, або Життя і нежить. – Київ–Львів: Маузер–Апріорі, 2008.

Про Романа Скибу, колишнього львів’янина, а тепер уже київського поета в законі, ходять легенди. Наприклад, що він говорить віршами, перемагає у всіх поетичних спарингах, користується шаленою популярністю серед жінок, а якщо треба, може за допомогою магічного втручання потяг до того ж таки Києва зупинити і направити до Львова. Тому не дивно, що у нього вже вдруге виходить книжка вибраного-зібраного-переробленого «П’ятизнак, або Життя і нежить». І знову ж таки фокус – одночасно у двох видавництвах: київському «Маузері» та львівському «Апріорі». На сьогодні це – найповніше зібрання творів поета, п’ять книг під однією обкладинкою.

 

Починаючи від перших віршів, серед яких «Я живу в телефонній буді», текст, котрий знають, мабуть, усі, й закінчуючи метафоричною «Одіссеєю 2000», читач поринає у світ, де «вузькі коридори» і «приглушені кроки», де «повертається плазма у жерла загаслих вулканів». І, якщо йти по воді, то не тонеш, а тільки човгаєш підошвами, сподіваючись, що хтось таки «покладе на хвилі вінок і скаже: «Най вода йому буде небом…»  Попри Скибину пристрасть до мандрівок, йому всюди ввижається рідний Львів: «Кагор плескоче на площі Ринок. Ось кий та вузлик тобі в дорогу…», «А ти ворожила на білу дорогу, чи в доброму Львові не сталось нічого…»

 

У розділах «П’ять мовчань», «Постріли в зорю» та «Terra Altera» поет пропонує переклади російських авторів, насамперед класиків Бориса Пастернака, Анни Ахматової, Сергія Єсеніна, Марини Цвєтаєвої та Андрія Вознесенського і водночас відомих за одним чи кількома текстами Олександра Кочеткова та Ларису Рубальську.

 

Гадаю, панночкам (слово з лексикону Романа Скиби) мала би сподобатись інтимна лірика поета. Найспритніші спробують розтлумачити загадкові ініціали присвят, а комусь, може, й пощастить віднайти щось подібне з образами ліричних героїнь у собі. Якщо читати книжку по порядку, сторінку за сторінкою, то образ самого автора помітно змінюється від сумовитого, дещо сентиментального меланхоліка («Я не ходив до вашого туману, / Не проводжав, закоханий, беріз. / Я тільки раз в чужій весні розтанув /  і тільки раз насінням не проріс») до похмурого Одіссея, який «знайшов повню у вікні, а себе у дзеркалі – ні». І звісно, улюблена, майже хітова «Серветкова лірика», популярність якої є беззаперечною, а тому цитувати її, думаю, буде зайвим. З огляду на літературне та продюсерське амплуа поета (Роман Скиба відомий також як зачинатель багатьох поетичних фестивалів та конкурсів) можна зрозуміти, чому в книжці майже немає нових віршів. Проте, як йдеться у передмові: «Якщо ви помітите певні розбіжності між опублікованими тут текстами та їх попередніми реінкарнаціями, не дивуйтеся – деякі вірші ростуть і змінюються, як і ми…» А тому хочеться побажати автору вдячних читачів та видавців, перемог, ну і, звісно, найкомфортніших поїздів від Укрзалізниці сполученням Київ–Львів.

 

Наталія Пасічник