97 жінок Петера Естерхазі

estПетер Естерхазі. Жінка. – Х.: Фоліо, 2010. – 186 с.

Жінка. Кохає. Ненавидить. І так далі. 97 жінок — усі схожі, всі кохають і всі ненавидять. 97 чоловіків? Чи один Дон Жуан? Петер Естерхазі, найпопулярніший сучасний угорський письменник, створив постмодерну енциклопедію жінки, яка не кожному ловеласу по зубах.
Чемний сім’янин знатного роду пише про жінку з точки зору, де головними є її сороміцькі місця. Тобто підтверджує народну істину про те, що чоловікові від жінки тільки одне й треба… Так можна сказати з погляду читача, який не особливо «дружить» з постмодерною літературою і який не сприймає нецензурну лексику у «високому мистецтві».
Петер Естерхазі людина того покоління в Європі, яке споглядає літературний об’єкт не як твір, а як текст. «Жінка» — це тексти про жінку, котра може бути товстою й некрасивою, великою, як шафа, і манюньою, мов гномик, багато курити і пораєтися на кухні, мати холодні ступні та грати в баскетбол, влітку розквітати, а після весілля — плакати. Відсутність будь-якої оповідної послідовності спочатку збиває з пантелику, а потім ти занурююєшся в словесну тканину, щоби втратити відчуття реальності. Уява постмодерної епохи спрямована на саморуйнування, дійсність втрачає сенс, кожне нове прочитання творить новий текст, виводить на новий рівень сприйняття. Бо реалістично перетравлювати історію про жінку, в якої «губи широкі, думки, як у повії, зад плаский», неможливо без негативу. Хоча: «Я – обраний небом, що така-ось жінка на мене гляне».
Речення в книзі Естерхазі безвідносні до змісту: «Увійди в мою проблему, речення кружляє в голові, значить, воно є…» Таким чином, читач стає частиною тексту. Власне, жінки – то й є читач. І тут раптом Жінка (93) – це чоловік, який «кохає коханням жіночим». Чи має такий поворот значення для загальної структури твору? Не має, так само, як не має значення, кохає жінка чи ненавидить. Презентований дует почуттів — як чорне й біле, вони непоєднувані. Але в цьому й полягає парадокс: не буває нічого категорично білогого,або чорного, значну роль відіграють відтінки, як і в стосунках.
Обкладинка книги — з дірочкою на тлі карти Угорщини, а з дірочки симпатично виглядає троянда, що розташувалася на жіночому бюсті. Очевидно, дизайнер перед початком роботи таки прочитав книжку, бо там еротизм присутній чи не в кожному рядку тексту. Короткі оповіді, іноді на два-три речення, дозволяють розслабитися, не зобов’язують тримати в пам’яті попередній текст. Натрапляєш на кодові слова: гуляш, запізення, весілля, принц, схуднення, а розшифрування виникає підсвідомо – жінка. Найлаконічніше виглядає перший розділ: «Жінка (1) Жінка. Кохає». Хіба до цього потрібні коментарі?
Слово-знак «жінка» в книзі є основою, навколо нього танцює вся оповідь. Іноді «кохає» атрофується до «К.», так само «Ненавидить.» до «Н.», але «Жінка.» залишається повноцінною, різною за рисами характеру й обличчя, проте завжди жінкою.

Ілона Замоцна