Для тих, хто шукає себе

book-image-225_jpg_450x600_q95Дзвінка Матіяш. Роман про батьківщину. – К.: Факт, 2006. – 172 с.

Книгу Дзвінки Матіяш «Роман про батьківщину» називають посібником з пізнання жіночої душі. Назва, погодьтеся, викликає зовсім інші асоціації – в уяві постають жовто-блакитні прапори, що майорять десь на Майдані Незалежності, або ж палкі промови сучасних політиків. Але ви не знайдете у книзі патетичних закликів, полемічних висловів або ж надто патріотичних думок. Бо книга ця про звичайних людей, які, втім, батьківщину й уособлюють. А точніше – про жінок і про те, як вони відчувають місце, яке називають домом.
Кожна з героїнь сама обирає свою дорогу – і йде нею, не нарікаючи. Це різні шляхи однієї землі, але всі вони ведуть додому. Батьківщина пробуджує у героїнь відчуття тиші і спокою… Тут, де «не завжди тепло, але завжди затишно», можна не прикидатися, бути самим собою, віддаватися спогадам і найменшим переживанням, які торкають струни серця.
На сторінках книги оживають історії великих кохань і великих самотностей, розбитих сердець і щасливих митей. Як клаптики строкатої ковдри, одна до одної пришиті історія самотньої бабусі, що чекає на смерть, але знає, що відповісти, глянувши їй в очі; маленької дівчинки, яка ходить у червоних лакованих черевичках і вважає, що одного класу школи їй вистачить; жінки, яка вважає, що «любов ніколи не минає» і продовжує любити попри самотність і болючу рану в душі. І ще десяток таких справжніх та теплих історій – як яблучка на яблуньках, зображених на обкладинці (неперевершена робота Наталії Пастушенко), – вилискують на сторінках книги.
Героїнь у книзі багато, а образ, який об’єднує всі оповідання в цілісний роман, – один: образ Жінки, яка увібрала в себе всю красу нашої землі. Вона викохана лагідним українським сонцем й наснажена традиціями попередніх поколінь. Авторка не називає імен своїх героїнь. Імена і не є головними, бо на папері викарбувані думки, так чи інакше притаманні будь-якій жінці.
Увесь цей роман в оповіданнях – суцільний потік свідомості. Деякі абзаци навіть не мають розділових знаків, а деякі розділи не мають абзаців. Це не заважає сприймати роман цілісно, а, навпаки, робить його більш справжнім. Бо в кого ж не виникало в голові рою думок, які виринають із цього виру одна за одною й так само швидко падають назад – у безодню наших мрій і марень? Хто ж із нас не прокручував для самої себе спогади, які іноді ятрять душу? Мимохідь у деяких образах упізнаєш себе, і це спонукає задуматись: а чи ти знайшла своє місце у житті?
Ледь не в кожній історії згадується ім’я Господа. Це Той, до кого звертається жінка в найкритичніший момент, адже Він знає відповіді на всі поставлені запитання. Байдуже, що найчастіше Він мовчить, – відповіді бувають і мовчазними, адже криються в самих нас – допоки ми не захочемо їх почути.
Але хай у вас не складається враження, що «Роман про батьківщину» написаний виключно для жінок. Ця книга для тих, хто прагне пізнати себе й відшукати своє істинне призначення в житті.
Віка Тищук