Дорота Масловська та польські гопники

Дорота Масловська. Польсько-російська війна під біло-червоним прапором. – К. : Фоліо, 2006.

Видавництво “Фоліо” відзначилося неабиякою політкоректністю, винісши на обкладинку книжки молодої польської авторки Дороти Масловської назву „Польсько-російська війна під біло-червоним прапором”, – з огляду на те, що „російська” у творі ніде не зустрічається, а цілком і повністю замінена на „кацапську”. Чому герої книги так ненавидять росіян, а також страждають на лівий анархізм, антикапіталізм та наркоманію, помножену на сентиментально-сексуальну агресію та бажання круто розбагатіти, із тексту не зрозуміло.

 

Писати про гопників взагалі останнім часом популярно. „Лелека Марабу” Ірвінга Велша, „Пісьма Братана” Жені Галяса та книга Масловської – і можна захищати дипломну роботу з літературної компаративістики. Англійські гопники вживають екстезі, польські – амфетамін, а українським нічого не потрібно – у них реальне життя крутіше за глюки. У всіх у голові багато рекламно-телевізійного трешу. Усі жорстко і зневажливо ставляться до жінок. Але я не пишу дипломну, справді…

 

Оповідь ведеться від першої особи, що характерно для жіночої літератури. Тільки ця особа не жінка, а чоловік – пацан, гопник, син самотньої матері, яка працює в “Цептері” й займається кацапською контрабандою, – Анджей (Сильний) Хробаківський. Інші персонажі – його дружбани та коханки. Переміщення не так у просторі, як у власній голові, – бар, квартира, свято „День без кацапа”. Дівчата доступні й вимагають виставити їм колу та велику картоплю фрі; дружбани базарять і закидаються амфетаміном; у місті польсько-кацапська війна під біло-червоним прапором. Кацапи постачають дешеві сигарети та підривають польську музичну індустрію, порядні громадяни тупі й або наживаються на капіталізмі, або є дійними коровами, поліція корумпована, освіта корумпована, Дороту Масловську валять на шкільних випускних іспитах, і вона працює в комісаріаті, допитує головного героя, а потім вони всі відвідують Сильного в лікарні, де він (разом із читачами) губиться у тумані власної глюкнутої свідомості. Справжні почуття і секс присутні.

 

Що ж можна додати розумного та логічного? Що – „…книжка розійшлася нечуваним для Польщі тиражем і була перекладена багатьма європейськими мовами, а юна письменниця відразу стала знаменитою” (з анотації)? Що текст швидко й подекуди цікаво читається? Що виникають запитання – невже в Польщі є гопники і взагалі, невже у них справді все так погано (корупція, телебачення, безглуздість, капіталізм, патріотична демагогія)? Що Л.В. Андрієвська зробила майже бездоганний сленґовий переклад із деякими українізаторськими огріхами на кшталт “кумпол”, “хірово”, “вили”, “бабулі”, “Губастик”? Невже персонажі справді ескізні й за ними сотні сіреньких польських студенток, вуличних дівок, хлопців із освітою „бурса”, шістнадцятирічних готок, працьовитих матерів?

 

А взагалі „Польсько-російська війна під біло-червоним прапором” викликає враження дежа вю – вона цілком могла би бути написаною кимось із вітчизняних молодих авторів (найпомітніша ознака не-українськості тексту – амфетамін, у Дереша-Карпи і т.д. інші наркотичні метафори), та безперечно сподобається молодшій аудиторії споживачів укрсучліту.

Ксенія Терещенко