Чорнушна романтика та побутова еротика

Богдан Жолдак. Гальманах. – К.: Факт, 2007. – 248 с.

Є таке не дуже добре поняття, як чорнуха. Підпадати під нього може багато чого. І дуже погано, коли цим словом можна охарактеризувати літературу. Український письменник Богдан Жолдак, на щастя, до чорнухи не опустився. Але своєю новою збіркою оповідань «Гальманах» дуже серйозно до неї наблизився. Можна сказати, що кожен твір збірки балансує на межі пристойності. І справа тут не у відвертості, з якою письменник описує події, а у персонажах і ситуаціях, в які вони потрапляють.

 

Головний сюжет майже всіх оповідань можна звести до того, що в нескінченному людському натовпі стрічаються двоє, і… І романтикою тут не пахне. Тут реалістичність переходить у натуралізм. Пан Жолдак намагався витягти на поверхню якихось найгидотніших персонажів сучасного соціуму і поставити їх у досить мерзенні ситуації. Бруд, ницість, бійки, сварки, пияцтво… Героїв для цих подій Жолдак підбирав виключно із нижчих прошарків суспільства. Ледь не в кожному оповіданні висить атмосфера бідності, тупості та зацикленості на «битовусі». А головне, безвиході з болота, що оточує.

 

Певно, найдоречніше порівняння для «Гальманаху» – це бандитські фільми початку дев’яностих років. Складається враження, що письменник якщо й не писав оповідання своєї нової збірки в далекі часи становлення незалежності, то принаймні подумки до тих часів повертався.

 

Періодично в Богдана Жолдака проривається інший жанр. Але теж чорний – чорний гумор. Хоча трапляється це не досить часто, і стає від того гумору не так смішно, як сумно. Бо якщо жінка віддається «ґвалтівнику», коли той просто хоче накосити трави для кролів, то це стає більш схоже на комедію абсурду.

 

Зовсім не в стилі всієї збірки виявляється повість «Скарб». Вона наповнена не тільки якоюсь своєрідною романтикою, але і відгомоном народних традицій. Чи то дух предків в письменнику озвався, чи просто муза в гості залетіла, але збірку варто читати хоча б заради цієї повісті.

 

Попри все вищезазначене, «Гальманах» – штука дуже корисна. Оповідання на сто відсотків виконують завдання справжньої літератури – вони примушують читача думати. Думати про те, в якому суспільстві ми живемо і які люди нас оточують. Про те, що людяність насправді дуже легко втратити. Перетворитися на бидлоту і стати одним із героїв Жолдака.
І, може, річ тут не тільки в тому, щоб на сьогодення під іншим кутом подивитися. А й у тому, щоб подумати: а що нас чекає далі? Де та межа, за яку опускатися вже нікуди? Занурившись у бруд, починаєш відчувати якийсь особливий потяг до чистоти. Цілком можливо, що сам автор такий задум і не виношував, коли писав ці оповідання, але в зазначеному випадку головне результат, а не першопричина.

Євген Боженко