СПРАВА ПРО СПРАВИ ХВИЛЬОВОГО

hvylovyjПолювання на “Вальдшнепа”. Розсекречений Микола Хвильовий./Упор. Ю. Шаповал. – К.: Темпора, 2009. – 296 с.

2009 року історик Юрій Шаповал знайшов у державному архіві СБУ справу, заведену на письменника Миколу Григоровича Хвильового, якого з конспіративною метою назвали “Вальдшнеп”. Практично всі документи, що наявні в цій ще донедавна засекреченій папці, увійшли до книги видавництва „Темпора”. Упорядники В. Панченко та Ю. Шаповал написали до книги передмови та доповнили видання історико-літературознавчими коментарями (з доволі докладним фактажем) й іменним покажчиком (із доволі поплутаними посторінковими відсиланнями). Окрім цього, в книзі міститься інтерв’ю з єдиною донькою митця Іраїдою та фотографії місць і людей, пов’язаних із життям письменника. Цей видавничий проект також доповнений диском із двохсерійним фільмом “Цар і раб хитрощів” (режисер – Ірина Шатохіна), який частково базується на документальних знахідках, але загалом розповідає про долю письменника. Автори фільму вирішили використати цитати з творів М. Хвильового, які озвучує блазень у строкатому цирковому одязі та ковпаку із дзвіночками. Це, на думку творців стрічки, має симолізувати спільну ідею донесень інформаторів ДПУ. Останні в письменникові бачили передусім небезпечного клоуна, який грається словами, загрожуючи “цілісності й непорушності” СРСР.
Загалом агентурні відомості, зібрані ДПУ з 1927 по 1933 роки, додають мало суттєвого до біографії митця, проте знайомлять нас із чутками про нього, розповідають про найближче оточення та окреслюють постать М. Хвильового, як його сприймали органи держбезпеки. Серед матеріалів, що опинились у папці, – багато різнорідних документів: це копії листів до письменника і навіть один його лист до найкращого товариша М. Ялового, нариси критичних статей і записок, витяги зі свідчень, протоколи допиту та робочі зведення. Безперечено, щось подібне “заводили” на кожного інтелігента – представника українського відродження 20-х років. Проте саме М. Хвильовий лишив по собі більше питань, ніж відповідей, тому будь-що новознайдене обов’язково привертає увагу.
Знаково, що у справі письменника немає жодних згадок про його співпрацю з ДПУ, та відчувається постійний скепсис щодо всіх слів і публічних покаянь. Декілька уточнень міститься у свідченнях дружини Юлії Уманцевої, які, коли сприймати їх щиро, подають дещо інший погляд на події останнього дня життя М. Хвильового (зокрема, вона стверджує, що в день смерті в гостях у Хвильвого було всього троє осіб, а не численне товариство, як прийнято вважати). У тих уривчастих записах висловлювань митця, які подавали інформатори, думка про самогубство з’являється не один раз. Це навіть призвело до сумнівів у адекватності письменника, бо здебільшого сприймалось як порожня погроза чи метод залякування.
Хочеться сподіватися, що незабаром в архівах відшукається й друга частина роману „Вальдшнепи”, колись заборонена і знищена владою, і це буде, певно, найкращим документом для подальшого “розсекречення” постаті Миколи Хвильвого.

Максим Нестелєєв