На карнавал – із Бу-Ба-Бу, на футбол – із „Червоною Фірою”

gaborУкраїнські літературні школи та групи 60-90-х рр. ХХ ст./Упор. Василь Ґабор. – Л.: ЛА «Піраміда», 2009. – 620 с.

«Явище існує само по собі. Попри те, помічають його чи ні. Аналізують його чи ні. Для явища непотрібно зворотнього зв’язку. Воно самодостатнє. Хоча: зворотній зв’язок рано чи пізно виникає і якось впливає на явище – або змінює його, або залишає без змін, або ж комбінуються зміна й незмінність.» Це твердження зі статті «Літературний ар’єргард» Тараса Лучука про поетичну концепцію об’єднання ЛУГОСАД. Дане зауваження можна вважати універсальним і однаково застосувати до означення доробку Василя Ґабора «Українські літературні школи та групи 60-90-х рр. ХХ ст.». Незважаючи на те, що автор не включив до величезного списку груп і шкіл Нью-Йоркську групу, яка, хоч і була заснована за кордоном, але належить до надбань української літератури, а також оминув увагою львівську «Скриню» та «Псів Святого Юра», книга унікальна для літературознавця та філолога. Недаремно вона відзначена серед 15 найкращих книжок 16 Форуму видавців.
Під однією обкладинкою зібрано історію двох шкіл та десяти груп. Деякі з груп стають відвертим відкриттям навіть для філолога. Наприклад, «ММЮННА ТУГА». Хіба хтось не знає таких прізвищ, як Кіяновська, Савка чи Сняданко? А от що вони всі разом, та ще Юля Міщенко, Наталя Томків і Анна Середа, – це «ММЮННА ТУГА», – знають не всі. В українському літературознавстві до цього часу не було жодної праці, яка б описала всі групи 60-90-х рр. ХХ ст. Навіть нещодавно видана «Літературознавча енциклопедія» в двох томах досить вибірково надає інформацію про літературні угрупування цього періоду. Наприклад, «Друзі Еліота» заслужили на увагу, а вже «Червона фіра» – ні. Антологія, упорядкована Ґабором, тому й має велику цінність, що структуризація літературних явищ є одним із важливих елементів літературознавчого процесу.
Ця книга – своєрідний довідник. Коротка інформація про історію створення групи, список публікацій та перелік джерел, за допомогою яких можна ширше дослідити дану тематику. Далі – кілька статей, які поглиблять ваші знання про світоглядні та поетичні позиції групи, інформація про кожного з учасників об’єднання, і насамкінець – поезія.
Тож починаючи з Київської школи поезії з її ліричністю, естетичністю та витонченістю, ви зможете стати учасником чайного ритуалу Бахмацької школи (ДАК), познайомитись із «зовсім не терористичним» ЛУГОСАДом, потрапити на карнавал Бу-Ба-Бу, навчитися самоіронії в «Пропалої грамоти», зайти погостювати на «Музейний провулок № 8», втекти до львівських кав’ярень з «МЮННОЮ ТУГОЮ», заглибитися в «поетичне магометанство» з «Новою деґенерацією», приготуватися до футбольного матчу з «Червоною фірою», зруйнувати сентиментальні теми з «Друзями Еліота», відчути віяння «Західного вітру» і послухати «Нечуваних».
Ця антологія як явище не потребує рефлексій, бо є самодостатньою. І Василь Ґабор певно що заслуговує на овації від українських літературознавців та звичайних читачів, які цікавляться українським літературним процесом.

Ілона Замоцна