Олігархи всієї України, перероджуйтесь!

volodarМихайло Яворський. Володар. Роман / Переклад з англійської Світлани Брегман. – Львів: Літературна агенція «Піраміда», 2008. – 204 с.

На сторінках нового роману Михайла Яворського читача зустрічає невигадана Україна: продажна міліція, занедбане село, «пацани»-скоробагатьки та навіть київський мер-астронавт і Вона… Йдеться у книзі про колишнього комсомольського діяча Володю, який за перше десятиліття української незалежності перетворився на Володаря. Історія морального падіння Володі почалася з того, що він при(х)ватизував металургійний завод, здійснив декілька брудних оборудок – і став поважною людиною! А далі – збудував хатинку, прикупив дачну ділянку на Вінниччині – третину від посівних площ буряку, закрутив роман з удвічі молодшою студенткою, та ще й дівчиною власного сина… Здавалося б, мета роману – викрити гниле нутро справжніх «володарів» України, розповісти історію їхнього духовного занепаду. Але не все так просто. Особливістю роману є те, що ми не знайдемо в ньому неприязні до подібних людей. Не те щоб автор ставився до олігархів із симпатією, але він вірить у їхнє  моральне переродження. Скажете – наївний ідеалізм? Можливо. Однак чомусь, читаючи роман, раз у раз ловиш себе на думці: а чи не виклав автор – професор політичних наук міського університету Нью-Йорка – в художній формі серйозні напрацювання власних студій? Що перед нами: мрія чи прогноз? Із кого з реальних українців Яворський «списав» Володаря – чи кого хотів би бачити таким?..
У книзі немає бруду – навпаки, вона написана ненав’язливо й вишукано (тут треба віддати належне перекладачеві – адже Яворський уже давно мешкає в США і, незважаючи на те, що часто буває на батьківщині, написав цей роман англійською). Попри серйозність порушених проблем, твір, розбитий на невеликі розділи, сприймається як «легке чтиво». Роман не тисне психологізмом і трагічністю сюжетів з особистого життя. Навіть розлучення і розчарування тільки розчищають шлях до нових справжніх щасть головних героїв-олігархів, примушують їх задуматись над буттям, проаналізувати власні вчинки, навчитися у студенток (яких ще недавно вважали лише звабливим тілом) по-новому дивитися на життя…
Просвітницька олігархія, простий працьовитий народ і земля, що єднає суспільство, – ось ідеальне майбутнє України за версією Яворського. Поміж рядків читається скепсис щодо ідей соціальної рівності й братерства. Не знайдемо в книзі й жодних сльозливих споминів про «добре українське село» – воно навпаки постає вельми непривабливим. І не тому, що його пригнічують. На думку автора, воно не має історичної перспективи! Україна – вичитуємо думки Яворського – підніметься разом із новітнім фермерським господарством.
Крім того, автор дозволяє собі поставити під сумнів навіть традиційні релігійні уявлення та закликає до такої релігії, що стверджуватиме життя, а не потойбічне блаженство. Яворський не ставить українські реалії з ніг на голову, не радіє пафосу революцій і соціального антагонізму. Він шукає героїв серед тих, кому – уже тепер неважливо як – дісталися ресурси і влада. Бо вони теж люди. І більшості з них залишилось, як-то кажуть, усього-нічого: переродитися й стати такими, як Володар – новий герой нашого часу.

Вадим Арістов