Диктатори теж люди

Ольга Іваницька Франко ─ каудильйо Іспанії. ─ Чернівці; Книги ─ ХХІ, 2006. ─ 432 с.

Історія нещадна до окремої людини. Вона звертає набагато більше уваги на події та вчинки, а не на те, що до цих вчинків спонукало. Крізь історичну призму люди перестають бути особистостями і, в кращому випадку, перетворюються на рушійну силу історичного процесу.
Ольга Іваницька підійшла до справи викладення історичних фактів зовсім не так. У її книзі «Франко – каудильйо Іспанії» диктатор постає перш за все людиною, а вже потім політичним діячем. Авторці вдалася дуже важка справа – намалювати історичну і політичну біографію настільки яскравими фарбами, що читач буквально закохується в її героя.
Мабуть, немає більш суперечливої фігури в історії ХХ сторіччя, ніж Франсиско Франко. Для нас, вихідців із колишньої імперії, ця постать настільки демонізована, що навіть важко уявити, що на франкізм та на його засновника можна подивитися під трохи іншим кутом зору. Для більшості він асоціюється із фашизмом та «пригнобленням трудових мас». Читаючи книгу Іваницької, розумієш, що трагедія іспанської громадянської війни і подальше правління Франко – набагато складніші речі, ніж їх намагалися подати радянські історики.
«Франко – каудильйо Іспанії» – це дуже вдале поєднання біографічної книги та історичного дослідження. Оповідь починається з часів, коли майбутній лідер держави ще не народився. Історія іспанської родини, кохання та нещастя родичів Франко і самого каудильйо захоплюють із перших сторінок. Інколи навіть забувається про те, що це історична книга. Біографія Франко в інтерпретації Іваницької – це життя людини, а не політичний шлях лідера.
Утім, неупередженість авторки викликає певні сумніви. Її негативне ставлення до комунізму загалом та радянської історіографії зокрема простежується в кожному розділі. Можливо, в справі розвінчання міфів радянської доби Ольга Іваницька дещо перестаралася. Але чомусь її судження про іспанські реалії часів громадянської війни і про роль в тих кривавих подіях Радянської влади і Комінтерну видаються цілком обґрунтованими. Одна із головних ідей роботи Іваницької полягає в тому, що режим Франко був не тільки корисним для Іспанії, але й, враховуючи історичний підтекст, буквально необхідним.
Інколи в авторці історик бере гору над письменником – і продиратися крізь статистичні дані розвитку іспанської економіки стає трохи складно. Але описи терористичних актів чи родинних проблем каудильйо цілком компенсують сухість суто історичних розділів. Великої шани заслуговує те, що навіть мелодраматичні епізоди біографії Франко пані Іваницька виписувала з історичних джерел. Майже після кожного абзацу книги вказується, звідки авторка брали ці факти.
Читати «Франко – каудильйо Іспанії» потрібно буквально всім. Зовсім не обов’язково для цього цікавитися іспанською історією. Біографія Франко сподобається навіть тим, хто про нього самого майже нічого не чув. Ця книга не тільки перетворює історичні постаті на реальні людські особистості, а й примушує зовсім іншими очима подивитися на історію. Бо те, що відбувалося чи відбувається у світі, може бути набагато складнішим і не настільки однозначним, як намагаються подати історики і політики.

Євген Боженко.