Рок-н-рольний роман

Валентин Терлецький. Рок-н-рол, стакан, кохання. – Х.: Фоліо, 2008. – 346 с.

obkl

В українській публіцистиці можна знайти чимало книг, у яких ідеться про музику та все, що до неї дотичне. Назву як приклад Олександра Євтушенка та його книги “Обличчя музики” і “Легенди химерного краю” – тут автор розповідає про всіх наших рок-н-рольщиків. Нібито комар носа не підточить. Але…

Про Валентина Терлецького та його гурт “Декаданс” пан Євтушенко не розповів. Ну й справді, всіх не згадаєш. Довелося Терлецькому самому взятися до справи – і ось перед нами його книжка “Рок-н-рол, стакан, кохання”.

У шкільні та юнацькі роки, що цікаво, Терлецький був “майстром на всі руки”. У дорослому житті взагалі став втіленням творчості: журналіст, лідер рок-гурту, поет-пісняр і композитор, грає на скрипці, гітарі та багато-багато іншого. Отож, чому б не написати про своє життя-буття, що так тісно пов’язане з музикою.

“Рок-н-рол, стакан, кохання” – це перша частина автобіографічної трилогії, робота над якою ще не завершена. Рок-н-рол, любов, творчість, алкоголь, дружба, телебачення, андеграунд, поезія, роздуми над сенсом буття – це все складники книжки, сторінками якої гуляє дух студентства та молодіжних субкультур.

Але закликаю читачів: обережно! Місцями тут проступає пафос, а з цього випливає, що, мабуть, не все в книзі чистісінька правда. Адже роман писала особа зацікавлена – а про своє життя-буття навряд чи можна написати неупереджено.

Загалом же текст легкий, навіть красивий – іноді здається, що це поетична проза, з якоюсь незбагненною мелодикою висловлення. Втім, воно й не дивно – адже автором є поет і музикант.

На сторінках “Рок-н-ролу…” можна знайти шалені пристрасті й бійки; поетичні замальовки природи в дусі імпресіоністів, депресію й жорстокий непривабливий бік реальності, цікаві оповідки з життя тележурналістів, навіть ностальгійність. І, звісно, ейфоричну оповідь про кохання – бо без музи нема музики. Зрештою, хтось тут упізнає себе, своє студентське життя – з музикою чи без, із алкоголем чи без нього, з коханням чи з його відсутністю. Але ці складники – не головне. Головне – той особливий час, коли світ сприймався на контрастах чорного й білого, коли посиденьки з друзями до ранку здавалися більш ніж необхідними і коли так гостро відчувалася потреба свободи: поведінки, висловлення, мислення. Отака вона, рок-н-рольна молодість…

Юрій Мостовий