Камінь, огранений словом

Волга М.С., Солодов В.М. Артабетка (цвітопоема) – К., Ту–принт, 2008. – 176 с.

Певне, сучасний читач не зможе собі уявити жодну книжку без художнього оформлення. У переважній більшості випадків не надто важливо, чим саме оформлюють текст – величезними розписаними літерами й гравюрами, як у середньовічні часи, чи то графікою, аквареллю або ж світлинами, як це часто роблять нині. Однак навряд чи сучасний читач готовий до того, щоби сам Текст був лишень оформленням до чогось іншого, а особливо досить незвичної «модельної» субстанції – каменю. Саме цим вражає унікальне видання з інтригуючою назвою «Артабетка». Адже вірші на його сторінках – радше своєрідне оздоблення до «коштовно камінного» мистецтва, аніж чергова збірка поезій.

 

«Артабетка» – великоформатний альбом, у якому представлено сто п’ятдесят яскравих художніх композицій із самоцвітів у поетичному супроводі. Книга апелює до почуттів, що є первинними й сокровенними для українського читача: від потягу до метафізичних розмислів про сенс буття (розділ «Світи») й патріотизму(«Батьківщина») до міцного зв’язку між людиною та її генетичним корінням («Родина»). Навіть три розділи «Артабетки» символізують сакральне в усіх народів число «3».

 

Гортаючи книгу, читач має змогу зануритися у стан першопочаткового хаосу, що панував у Всесвіті за кілька мільярдів років до появи Homo Sapiens: ілюстрації здаються радше віконечком до магічного калейдоскопа, де всі кольори змішуються – варто тільки повернути ручку, або ж палітру божевільного художника-сюрреаліста.
Утім, про такі мальовничо-поетичні книжки не слід багато говорити, їх треба щонайменше погортати, однак найкраще – довго й уважно розглядати, аби зрозуміти бодай дещицю самоцвітної мудрості, дарованої Природою й людським Генієм.

Ольга Купріян.