Нові штрихи до портрету Куліша-донжуана

Єkulishвген Нахлік, Оксана Нахлік. Пантелеймон Куліш між Параскою Глібовою і Горпиною Ніколаєвою: Біографічно-культурологічне дослідження; З додатком невідомого листування / Монографічна розвідка Є.К. Нахліка; Упорядкування, текстологічне підготування листів та коментарі Є.К. Нахліка й О.М. Нахлік; НАН України. Львівське відділення Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка. – Львів, 2009.

Певно, найпопулярнішим українським письменником, до особистого життя якого останнім часом прикута пильна увага, є автор «Чорної ради» й перекладач Біблії українською мовою, впливовий громадський і літературний діяч так званого «першого шістдесятництва» Пантелеймон Куліш. Нова розвідка львівських літературознавців Євгена й Оксани Нахліків «Пантелеймон Куліш між Параскою Глібовою і Горпиною Ніколаєвою», що продовжує розмову про «донжуанівську іпостась» Куліша (до цієї книжки Євген Нахлік опублікував щонайменше дві монографії, присвячені життю й творчості П. Куліша) – чергове тому підтвердження.
Самого Куліша в новій книжці порівняно небагато. Натомість авторів куди більше зацікавили малодосліджені особистості двох «нездійснених» коханок письменника – Параска Глібова й Агрипина (або ж Горпина) Ніколаєва. Перша – дружина відомого байкаря, доброго Кулішевого знайомого Леоніда Глібова, друга – колись «невідома київська інститутка», авторка таємничих постань, яка враз набуває наймення – Горпина Ніколаєва (саме її дев’ять невідомих листів, як переконують автори розвідки, розкривають образ Куліша-коханця з незвичного боку). І все ж, чому саме ці дві жінки? Адже їхні романи з Кулішем, як переконливо доводить автор книжки, навіть не дотягують до справжнього «любовного роману»! Науковець пояснює усе просто: ці дві жінки відіграли «…вирішальну роль, у тодішньому почуттєвому піднесенні, що його переживав Куліш». Обидві жінки відмовили Пантелеймонові Кулішу, обидві стали для нього «нездійсненим» коханням, як Марко Вовчок. І – що найцікавіше – обидва «майже романи» розгорталися одночасно, протягом короткого літа 1860-го року. Прикметним є те, що нові штрихи до портрету Куліша, водночас із утвердженням: так, Куліш і справді любив жінок, і доволі часто змінював вектор своєї любові, – розвінчують загальні уявлення про успішність письменника в «царині» донжуанства. Адже по суті, всі позашлюбні романи Пантелеймона Куліша були такими ж невдалими, як і шлюб. Усі коханки рано чи пізно від нього тікали, повертаючи чоловіка на нескінченний шлях пошуку тілесного й духовного кохання.
Насамкінець варто згадати й про «тло доби», на якому розгорталися любовні пригоди Куліша. Гадаю, Євген Нахлік використав постать Куліша як своєрідну «зв’язку», гачок, за який можна зачепити біографії ще кількох цікавих постатей – сучасників Куліша, його знайомих, колег. Кілька таких вичерпних портретів сучасників і колег Куліша у громадських справах (Федора Бордоноса й Степана Носа) знаходимо в новому дослідженні. Тож у такий хитрий спосіб книжка, в якій читач передбачає насамперед історію двох романів Куліша, й справді перетворюється на біографічно-культурологічне дослідження.

Ольга Купріян