ЯК МИ НАСПРАВДІ ГОВОРИМО, або РЕВЕ ТА СТОГНЕ ДЖИП «ЧЕРОКІ»

Леся Ставицька. Арґо, жарґон, сленґ. – К.: Критика, 2005. – 464 с.

Чи знаєте ви, що сучасні жаргонізми лох та лабати вживалися українськими лірниками ще у 19 столітті? А слівце кльово походить від новогрецького κάλά – добре? Що сучасний український молодіжний сленг має чимало спільного з мовою бурсаків та семінаристів столітньої давності? Шукати подібних цікавинок у науковій монографії – справа зазвичай безнадійна, тож тим приємніше натрапляти на винятки. Книга доктора наук Лесі Ставицької «Арґо, жарґон, сленґ» – саме з таких.

 

Авторка відома загалу на­самперед через укладений нею «Короткий словник жаргонної лексики» (Київ, 2003), який викликав чимало дискусій серед науковців – і був швидко розкуплений читачами. Нинішня монографія охоплює й теоретичні, і практичні, й історичні аспекти існування жаргонів – мов різних суспільних груп (від богеми до злочинців). Пані Ставицька належить до тих небагатьох українських мовознавців, які не зачиняються в кабінетах і не бояться без акваланга занурюватися в стихію реального побутування мови. Її позиція серйозна та конструктивна: «Завдання лінгвіста полягає не в боротьбі з мовою, а в дослідженні її багатоманітності, у тому числі й ненормативних явищ». Заперечується усталений погляд на жаргон як на грубу, вульгарну матерію та ототожнення його з лайкою, суржиком та подібним мовним сміттям. Адже живе, неофіційне, невимушене слововживання може нести в собі потужний творчий, сміховий, навіть естетичний заряд. Гострі слівця та фразочки на кшталт реве та стогне джип «Черокі» – явно не на соціальному дні народжуються…

 

У книзі ґрунтовно розглядаються не лише сучасні українські жаргони (молодіжний, кримінальний та деякі професійні), а й мова лірників, старців, ремісників, бурсаків 19 – початку 20 століття. Дослідження приваблює тим, що виходить за рамки суто лінгвістичного (скажімо, способи творення сленгізмів) і відтворює картину світу, психологію різних соціальних прошарків. Для цього з’ясовується, які сфери, цінності, предмети особливо активно освоюються жаргоном. Скажімо, у жаргоні бурсаків один із найдовших синонімічних рядів – на позначення поняття «бити», що дає певне уявлення про педагогіку 19 століття.

 

Авторка прагне обговорити якомога більше дискусійних питань, пов’язаних із жаргоновживанням. Це й проблема уявної вторинності українського жаргону щодо російського, і важливість міського сленгу, і віковий та статевий розподіл мовців, і процес проникнення жаргонізмів у мову літератури, ЗМІ, реклами. Розглядається також плутанина самих термінів «арго», «жаргон», «сленг». Тому ця книга, яка філологу просто необхідна, буде цікава й неспеціалісту (хоча потрібно чесно попередити: подекуди доведеться продиратися крізь наукову термінологію).

 

У кінці видання вміщено також додатки: щось на зразок невеликих словничків лірницького арго (таємної мови), бурсацько-семінарського та молодіжного жаргонів.

 

Ольга РИЖКОВА