Невідомий і відомий Крим

Євген Марков Нариси Криму. – К.: Темпора, 2007. – 584 с.

Таку гарну книжку помічаєш із першого погляду, відзначаєш її неординарність із першого дотику, захоплюєшся нею навіть після побіжного знайомства. А вже під час першого справжнього побачення з “Нарисами Криму” від видавництва “Темпора” закохуєшся назавжди – у книгу, в Крим, у кримську історію, в авторову щирість…
Любов видавців до свого витвору можна порівняти з любов’ю Євгена Маркова до свого героя – Криму середини ХІХ століття. “Фоліантик” середнього формату із білісінькою, ніби сонце, м’якесенькою, наче нагрітий ним пісок, оправою та навмисно “зістареними” жовтуватими сторінками схожий на дивовижний камінець із морського узбережжя.
У передмові Є. Марков порівнює себе з художником-живописцем, який робить у дорожньому альбомі “начерки всього, що вражає його: то цікаву сцену місцевого побуту, то краєвид, то портрет перехожого, то ретельне зображення якогось пам’ятника давнини”. Видання містить немало справжніх ілюстрацій – рідкісних, понад сторічної давнини фотографій та листівок із зображенням чудових закутків півострова.
Переказувати зміст книги немає сенсу – надто багато в ній різноманітного, пізнавального, цікавого й повчального. Зворушує демократичність оповідача в зображенні національних особливостей росіян, українців, татар. Автор, уродженець Середньої Росії, неупереджено ставиться до всіх, принагідно найбільше критикуючи, мабуть, співвітчизників. Наведемо характерний уривок щодо слов’янських народів: “Це не наша російська метушлива, допитлива натура, ласа на копійчину, на балачки: духу гендлярства й шахрайства тут не рознюхаєш, хоч є, звичайно, й гендлярі, й шахраї. Тут немає цієї енциклопедичності й зухвальства в задумах, які відрізняють великороса”. А ось про татар: “Я з великим задоволенням вдивлявся в незнайомий тип обличчя, крізь який так зрозуміло промовляло незнайоме життя. Вражаючий контраст із будь-яким європейцем узагалі, ще більш вражаючий контраст із нашим російським типом. Ці очі, сповнені зосередженого вогню, дивляться твердо й серйозно, але без тривоги, без хвилювань. Це мусульманські очі, очі фаталізму. В них не світиться сміливий дух завзяття, пошуків, боротьби. Але ви відчуваєте, що це око не змигне перед занесеним кинджалом і не затремтить сльозою, якщо побачить кров”. Такі характеристики примушують замислитися нас теперішніх і про предків, і про самих себе, чи не так?
Трохи бракує книжці приміток. Непідготовленому читачеві доведеться заглядати до словника – ба й енциклопедії – щоб дізнатися, що таке “мальпост” чи з якої причини фельдмаршал Мініх дійшов до Перекопа й чому він “був молодець!”
Видавці у передньому слові закликають сучасників поглянути на Крим ясними очима. “Нариси Криму” Євгена Маркова становлять зразок того, як це робили наші прадіди. Виглядає відверто наївно та ідеалістично, одначе хочеться вірити, що навіть подарункові художні видання сприяють утвердженню в людині любові до навколишнього світу.

Сергій Несененко.