Мариністика для мрійників

Олександр Грін. Стрімкіша за хвилі. – К.: Зелений пес, 2008. – 400 с.

Творчість Олександра Гріна не потребує особливого представлення – її відголоски лунають далеко за межами літературного терену, переважно завдяки знаменитим «Пурпуровим вітрилам». Але не менш потрібним читацькому загалові стає чергове перевидання ще одного славетного дітища Гріна. Російською мовою цей роман називається «Бегущая по волнам», а завдяки знахідці перекладачів на українського читача очікує книжка з надписом на титулці: «Стрімкіша за хвилі».

 

Видання розпочинає нову серію, призначену для дівчат-підлітків, за назвою «А+В». Кому ж, як не Гріну, дійсно варто було надати честь перерізати стрічку на романтичній серії, де буде зібрано твори про справжні почуття й високі поривання? Втім, послуговуючись морською термінологією, краще сказати, що «Стрімкіша за хвилі» розбила пляшку шампанського об борт серії, що вирушає у плавання морями дівочих мрій.

 

Адже повісті Гріна – це не лише романтика, а ще й мариністика. Автор писав про міста та країни, що перебувають десь поза відомими нам системами координат, але від того його оповіді не втрачають реалістичності переданого бризу, похитування палуби, моторошності мандрівки у благенькому човникові безкраїми морськими просторами… А ще твори Гріна слугують галереєю колоритних образів і зібранням морських легенд. Звісно, як і належить справжньому письменнику, найцікавіші з них Грін не підслухав десь у портових забігайлівках, а вигадав сам. Але у ці легенди хочеться вірити – чи є щось прекрасніше за образ дівчини, що біжить по воді, Фрезі Грант, Стрімкішої за хвилі?

 

Герої Гріна довіряють чомусь більшому за логіку. Вони дослухаються до порухів душі, вникають у найменші натяки інтуїції, вони знають, що є щось величніше за раціональні докази. І тим, хто готовий побачити й почути, світ з радістю відкриває кордони Неможливого. Головного героя на ім’я Томас Гарвей, безперечно, великого мрійника, спонукає до геть алогічної подорожі химерний випадок, практично слухова галюцинація: «Одночасно зі звуком його слів моя свідомість раптом вийшла з кола гри, наповнилася наказовою тишею, і я почув особливий жіночий голос, що сказав із притиском: «Стрімкіша за хвилі». Це було, як дзвінок серед ночі». Гарвей вирішує, що це сама доля хоче привести його до коханої – дівчини, яку він зовсім випадково бачив якось у порту, – і без зайвих роздумів кидається у вир подій.

 

Чи варто казати, що герой таки знайде своє кохання? Втім, воно може виявитися дещо не таким, як він очікував. Бо надто часто, наздоганяючи примарну ціль, ми нехтуємо найціннішим лише тому, що воно лежить ось тут, поруч. Для того, щоб зрозуміти істину, Гарвею доведеться побачити підлі вчинки та жорстокість, вбивства і шахрайства, любовні трикутники, навіть шалену круговерть карнавалу, що нагадує середньовічний своєю розгульною всеохопністю. Але все це – тільки хисткі, минущі перепони на шляху людей, які вірять у Несправджене, людей, які вміють мріяти.

 

Віта Левицька