Дай Сіє Бальзак і маленька китайська кравчиня. – Л.: Кальварія. – 2004. – 148 с.
Писати про Китай, не зачіпаючи його політичну ситуацію, просто неможливо. Це підтверджує велика кількість художньої літератури, де про цю країну є бодай найменші згадки (як, наприклад, у французької письменниці Амелі Нотомб, дитинство якої пройшло саме в Китаї).
Проте, наперекір Сартрові, який вважав, що заангажована література не може бути художньою, роман сучасного французького письменника, китайця за походженням (ось він – мультикультуралізм!) Дай Сіє таки є естетично вартісним. Адже головним героєм «Бальзака і маленької китайської кравчині» є Література.
Прихованим поштовхом для написання роману виступає політика Китайської Компартії. Саме вона є зав’язкою, на її тлі відбувається дія, вона ж втручається в долі героїв. Проте розв’язка виявляється досить несподіваною: Література, а не Компартія, француз Бальзак, а не китаєць Мао стає акушером, який допомагає народитися почуттю власної гідності й усвідомленню вартості жіночої краси в душі неосвіченої китайської кравчині.
Молодого китайця Лю разом із його другом, основним оповідачем, як і тисячі інших дітей китайських інтелігентів, відправлено на «перевиховання» у глухе село, де навіть не чули імені Моцарта. Вони змушені тяжко працювати, не маючи жодних можливостей для духовного самовдосконалення. Проте хитрощами юнакам вдається добути кілька заборонених книжок класичних французьких авторів. Окрім цього, хлопці знайомляться з гарненькою, але неосвіченою й «необтесаною» дочкою кравця. Лю одразу ж закохується в неї, але усвідомлює, що дівчина занадто проста для нього. Позірно маємо варіацію історії «Пігмаліона» Бернарда Шоу: Лю вирішує «просвітити» її (те ж саме робив і Пантелеймон Куліш із тими жінками, у яких був закоханий – такий собі тип кохання-як-просвіти). Проте творіння вивільняється з-під влади свого креатора: кравчиня залишає село і Лю, адже саме завдяки творам Бальзака зрозуміла, що «жіноча краса – це скарб, котрому немає ціни».
Отже, роман набуває двовимірності: головні герої сапають, добувають вугілля, потерпають від жахливих умов у комуністичному Китаї, проте по-справжньому живуть у світі літератури. Історії Бальзака, Дюма виходять із палітурок, і хлопці перебирають на себе ролі та маски літературних персонажів.
Ставлення ж до класики у головних героїв справді постмодерністське: «Інколи я навіть вигадував окремі ситуації або ж вставляв епізод з іншого роману, коли мені здавалося, що дідуган Бальзак стомився і починає повторюватися». Хлопці граються з цитатами, сюжетними лініями, наділяють літературних персонажів новими рисами.
Власне, перед нами – охудожнена трагічна біографія самого Дай Сіє. Проте ані політична заангажованість, ані біографізм аж ніяк не є вадами його роману. Саме такий тип творів мав на увазі французький філософ Гастон Башляр, коли писав, що поезія несе у собі власне щастя, незалежно від того, яку драму і яке страждання вона покликана проілюструвати.