Китайський синдром

Дай Сіє Бальзак і маленька китайська кравчиня. – Л.: Кальварія. – 2004. – 148 с.

Писати про Китай, не зачіпаючи його політичну ситуацію, просто неможливо. Це підтверджує велика кількість художньої літератури, де про цю країну є бодай найменші згадки (як, наприклад, у французької письменниці Амелі Нотомб, дитинство якої пройшло саме в Китаї).

Проте, наперекір Сартрові, який вважав, що заангажована література не може бути художньою, роман сучасного французького письменника, китайця за походженням (ось він – мультикультуралізм!) Дай Сіє таки є естетично вартісним. Адже головним героєм «Бальзака і маленької китайської кравчині» є Література.

Прихованим поштовхом для написання роману виступає політика Китайської Компартії. Саме вона є зав’язкою, на її тлі відбувається дія, вона ж втручається в долі героїв. Проте розв’язка виявляється досить несподіваною: Література, а не Компартія, француз Бальзак, а не китаєць Мао стає акушером, який допомагає народитися почуттю власної гідності й усвідомленню вартості жіночої краси в душі неосвіченої китайської кравчині.

Молодого китайця Лю разом із його другом, основним оповідачем, як і тисячі інших дітей китайських інтелігентів, відправлено на «перевиховання» у глухе село, де навіть не чули імені Моцарта. Вони змушені тяжко працювати, не маючи жодних можливостей для духов­ного самовдосконалення. Проте хитрощами юнакам вдається добути кілька заборонених книжок класичних французьких авторів. Окрім цього, хлопці знайомляться з гарненькою, але неосвіченою й «необтесаною» дочкою кравця. Лю одразу ж закохується в неї, але усвідомлює, що дівчина занадто проста для нього. Позірно маємо варіацію історії «Пігмаліона» Бернарда Шоу: Лю вирішує «просвітити» її (те ж саме робив і Пантелеймон Куліш із тими жінками, у яких був закоханий – такий собі тип кохання-як-просвіти). Проте творіння вивільняється з-під влади свого креатора: кравчиня залишає село і Лю, адже саме завдяки творам Бальзака зрозуміла, що «жіноча краса – це скарб, котрому немає ціни».

Отже, роман набуває двовимірності: головні герої сапають, добувають вугілля, потерпають від жахливих умов у комуністичному Китаї, проте по-справжньому живуть у світі літератури. Історії Бальзака, Дюма виходять із палітурок, і хлопці перебирають на себе ролі та маски літературних персонажів.

Ставлення ж до класики у головних героїв справді постмодерністське: «Інколи я навіть вигадував окремі ситуації або ж вставляв епізод з іншого роману, коли мені здавалося, що дідуган Бальзак стомився і починає повторюватися». Хлопці граються з цитатами, сюжетними лініями, наділяють літературних персонажів новими рисами.

Власне, перед нами – охудожнена трагічна біографія самого Дай Сіє. Проте ані політична заангажованість, ані біографізм аж ніяк не є вадами його роману. Саме такий тип творів мав на увазі французький філософ Гастон Башляр, коли писав, що поезія несе у собі власне щастя, незалежно від того, яку драму і яке страждання вона покликана проілюструвати.

Олена Кучерява