Клаптикова ковдра львівських легенд

legendyЮрій Винничук. Легенди Львова: Книга друга. – Л.: ЛА “Піраміда”, 2009. – 432 с.

Якщо ви так і не придбали першу книгу «Легенд Львова» (або навіть до цієї миті ніколи в житті не чули про існування такої) – нічого страшного. Таких книжок може вийти хоч десять, однаково цікавих і однаково не пов’язаних одна з одною. Адже легенд у Львові, як і в будь-якому старому місті, котрому більше сотні років (а Львову ж нещодавно виповнилося 750!), більш ніж достатньо.
Книгу видано на хорошому папері, ненав’язливо зверстано – її приємно тримати в руках та читати. Ілюстрації-колажі, попри певну недбалість у компонуванні, доповнюють враження «клаптиковості» всього матеріалу. Так що, можливо, цю “недбалість” було передбачено видавцями.
Втім, не можна сказати, що збірка не справляє цілісного враження. Навпаки, легенди та оповідки вибудовано так, що з кожною сторінкою читач усе більше занурюється в атмосферу та історію міста. Напевно, це видання буде ідеальним доповненням до прогулянки вулицями Львова або ж чудовим помічником екскурсоводу, який турбується, щоб його розповіді були цікавими – в книжці знайдеться що прочитати ледь не про кожне визначне місце Львова та околиць. Та й сама книжка цілком може замінити повноцінну прогулянку містом.
Ця прогулянка починається від явищ надприродних, божественних та потойбічних: чудеса, чорти, духи, упирі, чарівники й відьми – та закінчується на питаннях цілком буденних, як-от історіях із життя скнилівських чи холмських мудрагелів або єврейської общини. Цікаво читати окремі цикли – наприклад, про легендарних людей Львівщини чи привидів, згадуваних колись львівською пресою. Якщо «потойбічна» частина показує Львів як місто з давніми традиціями, перегукуючись із середньовічними легендами інших європейських міст, то «побутова» пов’язує цикл львівських легенд із питомим народним гумором. Утім, «потойбічний» цього разу зовсім не означає «страшний», а народний гумор не торкається заборонених тем (як, наприклад, у ще одному дослідженні Винничука – «Сороміцьких оповідках»), так що цю книгу сміливо можна читати навіть дітям.
Загалом усі легенди та оповідки справляють достатньо тепле враження. Попри всі жахи, місцеві мешканці залишаються життєрадісними, доброзичливими та дружніми. Навіть розбійники («батяри» по-місцевому) видаються веселим та розбишакуватим народом, але аж ніяк не злим чи жорстоким. Укладач і редактор збірки, славетний Юрко Винничук, щиро любить своїх персонажів, і складається враження , що вони тим самим відповідають читачам.
Кожному місту в різні періоди його існування потрібен хроніст, який ним захоплюється. Юрій Винничук видав уже п’яту книгу, присвячену Львову (перед цим був перший том «Легенд Львова», а також дослідження Львівських кнайп, кави та горілки), а тому цілковито заслуговує на це звання. І, можна сказати, що з хроністом Львову справді пощастило.
Олесь Петік