ЛЮДСЬКИЙ ТРАФІК, АБО ДЕЩО З ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКИХ ЕМІГРАНТІВ

Марина Левицька Коротка історія тракторів по-українськи. – Лондон: VIKING, 2005.

Є щось заворожуюче у відміностях різних етнічних груп, і тому романи про них викликають значний інтерес. Тому-то регулярно з’являються книги та фільми про різноманітні етнічні групи Великобританії, – навіть якщо вони не стають популярними, то принаймні сприймаються з інтересом. «Історія тракторів» мала б допомогти дізнатися про те, чим українські англійці відрізняються від їхніх англо-саксонських сусідів. Додайте до цього ефект Помаранчевої революції, і я впевнений, що книга Марини Левицької «Коротка історія тракторів по-українськи» приверне увагу будь-якого зацікавленого читача.

 

Проте, на жаль, ця книга не зробить читача більш поінформованим про українську спільноту в Англії. Нам пропонують банальну історію української жінки, яка приїхала до Великобританії по туристичній візі й готова піти на все, щоб залишитися в країні.

Її звати Валентина. Щоб отримати британський паспорт, вона готова одружити на собі значно старшого чоловіка з українським корінням на ім’я Микола, якого не кохає. Миколу це одруження надихає на повернення сексуальних фантазій, які сумнівно поєднуються з його фізичними можливостями.

 

Валентину в жодному разі не можна назвати лінивою. Вона дуже тяжко працює, звісно ж, нелегально, у будинку для престарілих, і більшість ночей проводить з іншим англійцем. Отже, героїня дієва й доволі зла. Чинити опір можуть тільки дві жінки, у чиїх жилах також тече українська кров: дві дочки Миколи, які вже давно стали законослухняними громадянками Британії. Вони намагаються протистояти шлюбу, проте безрезультатно.

 

Ритм та динаміка роману прекрасно витримані, Левицька зуміла створити багато комічних ситуацій. Але роман не від­ображає реальність і є абсолютно висмоктаним із пальця. Те ж саме можна сказати про героїв. Майже всі персонажі викликають симпатію, окрім українців – легальних чи нелегальних. Ми бачимо карикатури. Неймовірно великі груди Валентини згадуються десятки разів. Її поганий смак в одязі (вона обожнює зелену атласну білизну) та її ненависть до куховарства експлуатуються так само. Вона більше схожа на гумову ляльку, аніж на справжню людину. Валентининого чоловіка ми найчастіше бачимо в піжамі або ж голим, як символ імпотенції та старості. Він час від часу вставляє українські слова в англійські речення й іноді читає вголос уривки зі свого рукопису про історію тракторів.

 

Молодша із сестер, Надія, іноді згадує про Україну й роздумує про її історію. Вона докладно зупиняється на добре відомих трагічних подіях: голодоморі, нацистській окупації, сталінських чистках, Бабиному Яру. Жорсткий реалізм цих картин різко контрастує з гротескністю основної сюжетної лінії.

 

Таке поєднання дало мені відчуття, ніби я читаю шкільний підручник з історії України й одним оком переглядаю серію якоїсь поганенької «мильної опери».

 

Андрій КУРКОВ