Оздоровчий реквієм

Уладзімір Арлов Реквієм для безнопилки К.: Факт, – 2005. – 272 с.

Чули, за якийсь там мільйон років чоловіки зникнуть як вид? Не думаю, що хоч комусь із нас від того буде добре, але що поробиш – перші симптоми вже з’являються, і вони більш ніж помітні при­скіпливому жіночому оку: нерішучість, стишене прицмокування, переминання з ноги на ногу або фрази на кшталт: «Заходь, якось… дзвони». А мільйон років промайне і – кирдик їм… Але прочитання книги Ула­дзі­мера Арлова «Реквієм для бинзопилки» лишає надію, що таки не всім.

Розпочнімо здалеку. Широко обговорювана та вже, здається, невідворотна інтеграція нас у Європу асоціюється, здебільшого, із західними сусідами. Культура затишних будиночків під червоною черепицею та маленьких кав’ярень знаходить у нашій колективній свідомості більш ніж сприятливий ґрунт. А ось що ми, приміром, знаємо про північних сусідів (у цьому випадку йдеться про білорусів)? Саме з метою розширення кругозору в тому напрямку була придбана мною книга Уладзімера Арлова.

Звісна річ, з’являлися певні асоціації, невиразні ­здогади. Щось там було про картоп­лю, великого «бацька» та, як не дивно, Сибір, щось похмуре й непривітне. Але, на щастя, не так сталось, як гадалось.

«Реквієм…» виявився напрочуд якісною та європейською прозою, наділеною стилем, характером та навіть статтю, чоловічою статтю.

Твори, що увійшли до книги, відібрано з розрахунком на те, щоб автор був представлений нам як майстер багатогранний. Читач спершу проймається ностальгічними, іронічними, патріотичними «Полоцькими оповідан­нями» із не завжди логічними, але напрочуд душевними виснов­ками, потім трохи здивовано читає по-кафківськи символічно-соціальний «Орден білої миші» і наостанок не може відірватися від «Краєвиду з ментоловим пахом» – витончено-загадкового, написаного у стилістиці Стругацьких.

Варто замислитися над пи­­­-танням: що саме є винятковим у цій книзі, що робить її безперечно вартою уваги та читання (ба, навіть перечитування)? Скоріше за все, справа у системі цінностей. В Уладзімера Арлова вона дуже міцна й цілком правильна та здорова, що є найбільш дивним для сучасної літератури. Підкуповує те, що герої його оповідань не зловживають поняттями «честь», «гордість», «патріотизм», але здебільшого глибоко відчувають та поважають ці категорії, за що нерідко дорого розплачуються.

Упевненість та спокій, притаманні Арлову-письменнику, заразні – вони передаються че­рез читання. Грубуватий гумор, іро­нія з приводу соціальної дійс­ності, ненав’язлива інтелектуальність, людяність, здоровий інтерес до жінок та зрозумілий патріотизм – усе саме так, як має бути. Навіть заздрісно трохи стає.

Думаю, що такі книжки необхідно читати хоча б час від часу, аби не втратити остаточно орієнтири та не загубити чорне та біле. А крім того щоб не вірити дурним байкам про те, що чоловіки, буцімто, мають зникнути взагалі!

Надія Шейкіна