ПОШУКИ СЕНСУ БУТТЯ У КРОЛЯЧІЙ НОРІ

Андрій Жураківський. Сателіти. – Х.: Фоліо, 2008. – 218 с.

З того часу, як маленька англійська дівчинка Аліса стрибнула у кролячу нору, стежка до Дивокраю та Задзеркалля почала вабити, як ніколи. Керролівський світ запрошує не просто зазирнути у себе, а поринути з головою. Роман молодого івано-франківця Андрія Жураківського «Сателіти», що вийшов у фоліївській серії «Графіті», є саме таким намаганням зрозуміти існування, поринувши у абсурд.

 

Той, хто прагне стабільності, навряд чи аплодуватиме автору. Складні філософські пошуки сенсу буття і, разом з тим, усвідомлення його безглуздості, призводять героїв до чарівних трансформацій і свободи без будь-яких обмежень. Автор безжально руйнує всі грані – між здоровим глуздом та безумством, чоловічим та жіночим, світлом і темрявою… І передусім грані між існуючими й неіснуючими світами. Розширення свідомості у будь-який спосіб, зокрема за допомогою таємничих наркотичних препаратів, є для героїв лише передмовою до нескінченних мандрів нескінченними світами людської особистості, а все заради заради її пізнання. Судомні пошуки сенсу буття у позбавленому будь–якого сенсу світі призводять автора, а разом з ним і героїв, до інших вимірів, апріорі позбавлених необхідності розуміти їх так, як ми звикли.

 

На тих, хто шукатиме у книзі оптимізму, чекає розчарування. Виправить ситуацію хіба що своєрідне почуття гумору автора, яке іде поруч із його доволі депресивним світовідчуттям. Втім, гумор у творі грає роль своєрідної цукрової оболонки, якою зазвичай покривають пігулки, аби приховати їхню гіркоту.

 

«Чуєшся вільним назавжди від людських чуттів, уявлень, смаків і запахів, нехай бридких і короткочасних, приречених на гниття і розклад, але ж отрута незбагненної і дивної, глибокої ностальгії підступно і моторошно нагадує про те, що ти залишився людиною, замкнений у матеріальному пентаклі тіла, але людиною калічною, позбавленою здатності радіти без гіркоти, здатності бути лише одним собою, здатності вірити, любити, сподіватися на краще», – саме таким автор побачив світ, і таким цей світ, мабуть, залишиться для нього назавжди, оскільки роман було закінчено за два тижні до смерті письменника. У 2003 році вийшла його дебютна книга – щось середнє між романом та збіркою оповідань під загальною назвою «к». Андрій Жураківський був ініціатором та учасником багатьох експериментальних музичних проектів, останнім з яких став «Сеанс 11». Любов до музики та експериментів добре відчутна на сторінках «Сателітів», де вони вдало співіснують. Структура роману свідомо вибудована, як саундтрек. Окрім роману, книга містить оповідання — і замість післямови, такої звичної для більшості книжок, розділ «Вихід», який починається словами: «Все закінчено. Моє існування стрімко наблизилося до свого кінця». Можливо, цей «Вихід» і буде підсумком усієї книги, ключем для розуміння і відповідями на питання, які у передмові шукає Юрій Андрухович.

 

Книга передусім зацікавить прихильників постмодерністської літератури, а також усіх, хто прагне розширити коло своїх літературних уподобань.

 

Іванна ЧАЙКА