ДОРОГА ДОЛІ, ДОРОГА БОЛЮ

Богумила Бердиховська, Ольга Гнатюк Бунт покоління: Розмови з українськими інтелектуалами. – К.: Дух і літера, 2004. – 344 с.

Увертюрою до рішучо-масштабного волевиявлення народу в 2004 році були події другої половини двадцятого століття – бунт поодинокої, ідейно спрямованої і вперто налаштованої інтелігенції. Події розвивалися драматично, та все ж із перемогами; найбільша – здобуття незалежності. Але якою ж була атмосфера шістдесятих, якою була громадянська позиція українських дисидентів і обставини, у яких вони формувалися як особистості?

Книжка Богуміли Бердихов­ської (польської журналістки) і Ольги Гнатюк (польського літературознавця та перекладача) з дещо насторожливою назвою «Бунт покоління. Розмови з українськими інтелектуалами», дає змогу заглибитися у проблеми тієї доби.

Книга є записом розмов (своє­рідних інтерв’ю) із найвідомішими представниками руху шістдесятництва в Україні: Євгеном Сверстюком, Іваном Дзюбою, Михайлиною Коцюбинською, Михайлом Горинем і Миколою Рябчуком. Збірник укладено розумно та цікаво. Після невеличкої передмови до видання йде стаття Бердиховської – екскурс в історико-політичні події періоду, про який розповідається, далі – розмови з інтелектуалами (від першого десятиліття 20 ст. до дев’яностих років). Після розповідей вміщено цікавий і, разом із тим, корисний своєю пізнавальністю словник, до якого включено майже 200 біографій тих людей, чиї імена згадують оповідачі.

Книга викликає бажання порівнювати погляди шістдесятників – наприклад, прочитавши спогади Сверстюка і Дзюби, дізнатися про внутрішні переживання і вчинки Коцюбинської та Гориня в схожих ситуаціях. Є. Сверстюк родом із Західної України; наступний оповідач, І. Дзюба – зі Східної. Порівнюємо Схід і Захід – різні моменти, дитячі враження, процеси формування поглядів… Далі розповідає М. Коцюбинська – центральні регіони, і Горинь із Рябчуком – знову ж таки Захід. Показово: Схід і Центр (Коцюбинська і Дзюба) в молоді роки свято вірили у світлі ідеї комунізму, і лише з роками погляди змінились. А Захід одразу негативно сприймав радянську систему та ідеї комунізму. Ось цікавий етюд зі спогадів Гориня: у нього в родині була традиція (характерна для західняків) мати тризуб вдома та шанувати його, і навіть хлопчиком він із гордістю носив на одязі цей знак-символ; на наказ службовця нової радянської влади хлопчина відрізав: «Не зніму!» А ось – цитата з розмови з І. Дзюбою, якого за працю «Інтернаціоналізм чи русифікація» зробили символом доби: «У нас узагалі не було національних упереджень, може, це одна з причин того, що я й до сьогодні не маю жодних національних упереджень». Головне – усі історії цікаві тим, що вони не вигадані, а переказані очевидцями.

Дивним є один факт: дуже мало згадують В. Стуса – найсильнішого борця за українську ідею.

Зауважу, що читати книжку треба дуже уважно, бо написано її густо і з багатьма важливими нюансами. Між розділами, себто між розповідями, особисто я рекомендую робити паузи, щоб не змішувати враження.

Сашко Розпутній