255 днів у в’язниці з користю для особистості

besidy z katomКазімєж Мочарський. Бесіди з катом. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2009. – 328 с.

У листопаді 1951-го року одна з камер варшавської в’язниці стає точкою перетину двох світів – світу Казімєжа Мочарського, вояка Армії Крайової, а відтак і діяча польського антигітлерівського підпілля, та світу Юрґена Штроопа – генерала Вермахту, організатора знищення Варшавського ґетто в 1943 році. Перебування у камері комуністичної тюрми спільно з гітлерівським злочинцем мало б викликати в Мочарського тільки ненависть і відразу, адже співкамерників різнить буквально все: минуле, пам’ять, світогляд. Однак Казімєж Мочарський замість того, щоб тихо ненавидіти, починає розмовляти зі Штроопом. Ці діалоги – не просто спроба втечі від тюремних буднів, а насамперед намагання проникнути у свідомість людини, яка мучила його народ. Так виникають «Бесіди з катом» – гра в дипломатію й мова підтекстів, сміливі запитання одного й відверті відповіді іншого, діалоги й монологи.

Адам Міхнік про книгу Казімєжа Мочарського пише як про таку, що «написана із холоднокровністю, гідною найвищої поваги». І справді, автор намагається бути об’єктивним, повсякчас чергуючи оповідні пасажі й діалоги. Попри велику кількість «сухого» фактажу й філософських роздумів про добро і зло, правильне й неправильне, книга не виглядає як сповідь фашиста або ж звинувачувальна промова поляка. Казімєжові Мочарському дивним чином вдалося віднайти баланс між фотографічною фіксацією спогадів і «олітературненням» тюремних розмов з Юрґеном Штроопом.

Утім, «Бесіди з катом» – не лише джерело для дослідження подій Другої світової війни у Варшаві. Казімєж Мочарський відповідає на запитання: «В чому полягає сутність нацистського зла?» і «Чи політика – це завжди повія?», осмислює значення таких понять як «лібералізм», «демократія», «антисемітизм». Зрештою, з розмов жертви й ката читач розуміє багато загальнолюдських речей. У післямові автор зауважує, що не шкодує за часом, «втраченим» у в’язниці, адже свідоцтвом його розмов із Штроопом стала книга. Від себе можемо тільки додати, що й читач також не пошкодує за часом, «витраченим» на «Бесіди з катом».

Олена Коваленко