П’ятдесят дієт і сила волі

Віталій Капранов Сам собі дієтолог. – К.: Зелений пес, 2007. – 512 с.

Довідник «Сам собі дієтолог» мусить бути на книжковій полиці у кожному помешканні ─ десь поруч із виданням на кшталт «Сто найсмачніших страв». Щоб господарочка перед тим, як складати меню святкового обіду, спинила свій погляд на довідникові (безперечно, перед тим уже детально вивченому!) та вкотре себе запитала: що для неї важливіше ─ короткочасна реакція смакових рецепторів гостей на апетитні, проте некорисні подразники, чи многая літа дорогих людей, проведені у доброму здоров’ї?
Отже, це видання про те, що ми їмо, та що насправді варто їсти. Або ж – енциклопедія всіх можливих способів харчування. Чи ще так – порадник із питань, як харчуватися, щоб не захворіти, і що споживати, якщо вже захворів.
Книжка починається із оптимістичного переліку способів визначення нормальної маси тіла. Тим, хто після проведення нескладних обрахунків (наприклад, масу тіла в кілограмах треба поділити на зріст у квадраті, виражений у метрах) виявляється щасливим власником ідеальної фігури, перший розділ можна пропустити. Адже тут зібрано не мало не багато – п’ять десятків різноманітних дієт! Читаєш ─ і диву даєшся. Скільки різноманітних способів вигадали люди, аби скинути зайві кілограмчики… І заодно потренувати силу волі. Бо для того, аби втриматися від спокуси з’їсти ще щось, окрім рекомендованих «фруктів та 0,5 л кефіру» на день, треба залучити неабияку витримку!
Цікавим є розділ про лікувальне харчування. Звісно, ліпше ніколи не хворіти, проте якщо є схильність до певної недуги, варто не ховати голову в пісок за страусовою методою, а все ж таки дізнатися, якими шляхами можна завадити захворюванню взяти організм під контроль.
«Вегетаріанці не їдять тварин, вони їх об’їдають», ─ ця чудова цитата позичена із розділу про системи нетрадиційного харчування. Ось де розгуляється уява любителя новаторських підходів! Тільки варто пам’ятати, що не можна одного дня бути вегетаріанцем, другого ─ голодувати за системою Брегга, третього ─ дотримуватися роздільного харчування… Уже якщо вибираєте, то щось одне. У будь-якому разі спочатку киньте курити, перестаньте вживати алкоголь, обмежте в раціоні сіль, зведіть на ніц цукор, а ще забудьте про тістечка, копченості, каву… Ці рекомендації ви знайдете практично у кожному викладенні основ правильного харчування. Ну, майже у кожному ─ адже існує, як виявилося, навіть винна дієта! До честі автора відмітимо, що кожен момент, який можна потрактувати двозначно, він пояснює окремо, наголошуючи на небезпеці для читача захопитися порадами та нашкодити собі. Правду кажуть: що занадто, то не здраво.
Тож якщо уявити собі ту середньостатистичну родину, на книжковій поличці якої примостився «Сам собі дієтолог», то можна припустити, що закладок у книзі буде кілька: для тата – на розділі «Дієта для тих, хто кинув курити»; для мами – «Голлівудська дієта»; для старшого сина – «Дієта для атлета»; для молодшої доньки – «Корисні поради батькам, діти яких відмовляються їсти». При бажанні можна приготувати кілька закладок для родичів та друзів. А ще ліпше – купити їм цю книгу в подарунок. Адже довідник «Сам собі дієтолог» мусить бути на книжковій полиці у кожній родині…

Віта Левицька.