Поза шкільною програмою

obkl_domontovych

Віктор Домонтович. Вибрані твори / Вступна стаття, упорядкування Віри Агєєвої. – К.: Книга, 2008. – 360 с. – (Серія «Твори українських емігрантів»)

Чи не кожен сьогодні знає сюжет «Лоліти». І майже кожен, гадаю, знає, що її автор – Владімір Набоков – написав свій роман ув еміграції у кінці 50-х років минулого століття. Однак навряд чи всі знають, що задовго до славнозвісного набоковського роману в українській літературі вже існувала власна історія «лоліти» Зини – «Дівчина з ведмедиком» Віктора Домонтовича, написана аж 1928-го року.

У передмові до видання вибраних творів Домонтовича 2001-го року відомий літературознавець Юрій Шевельов, який був близько знайомий із письменником, назвав Віктора Домонтовича «шостим у ґроні», зараховуючи його до «п’ятірного ґрона» неокласиків на чолі з Миколою Зеровим. Шевельов стверджував, що В. Домонтович був єдиним із кола неокласиків, хто писав прозовою мовою. Однак через насичене життя «шостого у ґроні» його книжки, написані значною мірою в кінці 20-х – на початку 30-х, побачили світ тільки в середині 40-х років ув еміграції у виданнях Мистецького Українського Руху. Довгий час твори Домонтовича не перевидавалися, а тому книжка, видана торік, даруйте за тавтологію, у «Книзі» – чи не єдине, доступне широкому читачеві, джерело текстів цього автора. І хоча до вибраного не увійшов знаковий для покоління «розстріляного відродження» філософський роман «Без ґрунту», безперечним плюсом є те, що ми маємо змогу перечитати три найцікавіші тексти Домонтовича – «Доктор Серафікус», «Дівчина з ведмедиком» і «Романи Куліша».

Письменник обирає для своїх романів переважно тип інтелектуала-науковця – педанта, раціоналіста, нудного сірого чоловіка із проблемами в особистому житті, нездатного спілкуватися з жінками, жити нормальним сексуальним життям і утворити сім’ю. Більше того, Домонтович чи не перший ув історії української літератури торкається гомосексуальної тематики. І все це – в одному «Докторі Серафікусі»! Головний персонаж цього роману – Комаха – іронічно прозваний «Серафікусом», себто «чистим» і «непорочним», мов янгол, панічно боїться жінок, і єдиним можливим коханням до жінки вважає серафічну любов до п’ятирічної Ірці. Спілкуючись із дівчинкою, яка зневажливо називає його «дядею Пупсом», Серафікус розуміє, що хоче стати батьком, однак для того, щоб мати дитину, йому не конче потрібно одружуватися! Загалом, персонажі Віктора Домонтовича подекуди направду епатажні у своїх розмислах про патріархальний шлюб. Так, сімнадцятирічній дівчині Зині із «Дівчини з ведмедиком» нестерпна сама думка про шлюб, і для того, щоб уникнути заміжжя, вона збезчещує себе з двірником. Утім, переказувати сюжети романів Домонтовича – значить зменшити їхню мистецьку вартість удвічі, а то й утричі. Адже Домонтович – наскрізь парадоксальний, і про його парадокси більш фахово розповість авторка передмови й монографії, присвяченій творчості Віктора Петрова-Домонтовича, Віра Агеєва.

І останнє, про що варто згадати, – наскрізь іронічний, подекуди навіть зневажливий і майже завжди грайливий стиль письма Домонтовича. Саме цей стиль дозволяє сприймати його тексти так, мовби читаєш сучасний роман одного з лавреатів Ґонкурівської або ж Букерівської премії. Адже попри міцний зв’язок із часом, у який писалися романи, Домонтович зумів зробити свої характери цікавими й неповторними, а текст – довершеним у деталях, а значить – цікавим поза всякими часовими рамками.

Антось Вір