Із дитинства наших прабабусь

Людмила Герус . Українська народна іграшка. – К.: Балтія-Друк, 2007. – 64 с., іл.

Світ дитини важко уявити без іграшок: усіляких м’яких та пухнастих ведмедиків чи зайчиків, ляльок із великими очима та в яскравому вбранні, машинок-тракторців. Або якихось покемонів, роботів, бетменів чи суперменів. Ну, роботи й покемони з’явилися не так і давно. А якщо здійснити екскурс у минуле, то виявиться, що наші бабусі-дідусі, прабабусі-прадідусі у дитинстві теж мали досить забавок.

 

А переконатися в цьому допоможе альбом “Українська народна іграшка” від видавництва “Балтія-Друк”. Видання багато ілюстроване за допомогою Музею етнографії та художнього промислу при інституті народознавства НАН України (Львів), Музею Михайла Грушевського (Київ), приватних збірок та авторських творів. Воно знайомить з іграшками, створеними з тканин і ниток, глини, дерева, трави, соломи і навіть сиру, із їх регіональним розмаїттям.

 

Народна іграшка, цікава та близька розумінню малечі, а водночас повчальна, змістовна, художньо досконала, — супроводжувала дитину від самого народження, знайомила її з трудовою діяльністю, родинними та суспільними стосунками, обрядами і звичаями краю, в якому дитина зростала й традицій якого мала дотримуватися. Серед народних іграшок не було випадкових. У кожну пору дитинства вони змінювали одна одну та мали конкретне виховне значення. Дорослі з повагою ставилися до дитячої гри та іграшок. За народними віруваннями, іграшки наділяли магічними властивостями. Вважалося, що подарована іграшка несе дитині здоров’я та щастя; іграшка, покладена біля подушки, оберігатиме її сон та спокій. Найчастіше іграшки купували дітям весною на передсвяткових ярмарках та на храмові свята. Часто ці жадані гостинці виконували ще й обрядову функцію.

 

Отож, якщо ви хочете дізнатися, як виглядає ведмедик із реп’яхів, коник із сиру, тарахкальце, свистки і пищики, дерев’яне фуркальце та масничка – погортайте альбом. А може, і вам захочеться зробити якусь іграшку?

Мирослава Крат