Життя – болото, але жити хочеться!


Karanovich_Ex_13_03_copyЗвонко Каранович. Чотири стіни і місто – К.: Факт, 2009. – 192 с.

Герой роману сербського письменника Звонка Карановича гарно малює, любить гарну музику – словом, чутливий до всього прекрасного. Такому чоловікові, здавалося б, тільки те й робити, що продавати свої роботи на величезних аукціонах, крутитися в колах сербського мистецького бомонду й подорожувати світом. Прикро, що доля далеко не завжди враховує природний потенціал людини…

Владан Мітіч Татула справді міг стати відомим художником, проте з рідного міста Ніш прийшла звістка про смерть батька, а відтак на подальшому навчанні було поставлено хрест. Відтепер талановитий мистець змушений був продавати слабкі наркотики, адже в його рідному місті, над яким нависла війна (йдеться про події 1999-го року, коли НАТО розпочало бомбардування Сербії), хаос і страх, легальних шляхів заробити гроші існувало не так уже й багато. «Спочатку тебе кидає вниз так, що дихнути не можеш, а потім трішки підіймає, щоб тицьнути ще глибше в болото» – така правда життя Звонка Карановича. Хоча, якщо придивитися уважніше, можна побачити, що в чотири темні стіни героя пробивається світло – кохання, вірні друзі й солодкі миті «тут-і-зараз». Інша річ, що кохання – почуття не завжди взаємне, а друзів після війни можна більше ніколи не побачити… Так, остання зустріч з коханою дівчиною Ліліт закінчилася непорозумінням, а наступна так і не відбулася через бомбардування…

Утім, роман «Чотири стіни і місто» не можна назвати песимістичним чи «декадансовим». Він лише показує жорстоку, несправедливу, сіру й безкомпромісну реальність. І ця реальність так зливається з читачем, що її можна відчути на дотик, пережити, ба навіть стати співучасником. Манера оповіді чимось нагадує твори Харукі Муракамі: читач, ніби прихована камера, слідкує за всіма діями й думками персонажів, прокидається й засинає з ними… Владан Татула тут, «на лінії», і цей зв’язок не хочеться переривати до кінця.

Місто – другий головний персонаж у романі. Воно – ніби кохана людина, яку любиш не «за щось», а всупереч усьому. Рідний Ніш став для Владана частинкою його життя й ідентичності. Незважаючи на стіни, розмальовані графіті, загиджені ліфти, поламані поштові скриньки й забиті водостоки, молодий чоловік із особливою теплотою говорить про своє місто, адже Ніш – по суті, все, що має Владан. «Чотири стіни і місто» показує життя попри війну і смерть, любов і романтику, попри те, що пік молодості вже позаду, а за вікном гримотять бомби. І навіть попри весь смуток, у книжці є ледь вловимий життєствердний дух, його важко помітити, однак він вселяє надію й учить цінувати те, що є, а не те, що могло б бути.

Юлія Філь