ОЧИМА НЕОФІТА

Франц Кафка. Процес. – Харків: Фоліо, 2005. – 239 с.

Такі особистості, як Франц Кафка, з’являються раз на півстоліття. Щоб спалахнути на небосхилі літературного процесу й залишити по собі твори, які ще тисячі разів обговорюватимуться на наукових семінарах і в «бомондних» кав’ярнях. Тому що час не має значення, коли йдеться про геніальність. Враження від творів одного з найталановитіших європейських письменників не може бути однозначним. Воно може варіюватися від цілковитого несприйняття («Ви читали Кафку?» – «Та ні, я не розумію його творів»…) до обожнення й захвату («О, Кафка – це… ну, ви й самі розумієте, якщо читали…»). А як бачить Кафку той, хто вперше занурюється в його світ?

 

«Процес» – найзагадковіший і найсуперечливіший твір Франца Кафки. Поняття «процес» передбачає певну логічність, однак у творі цієї логічності немає.
Що б ви сказали, якби прокинулися одного ранку й побачили у своїй кімнаті незнайомих людей. А потім вони ще повідомили б, що вас заарештовано й ви мусите брати найактивнішу участь у своєму процесі? Ви розгублені, ви не знаєте, за що вас заарештовано, не знаєте, чому саме вас, чому саме так проводяться допити. І ще – мільйон «чому».

 

Автор не дасть відповіді на всі ці питання.  Стрижневим принципом побудови твору є абсурдність. Абсурдність діалогів, ситуацій, змальованих автором, абсурдність поведінки персонажів… Врешті-решт – абсурдність людського життя загалом.

 

Головний герой твору не має імені. Ним може бути кожен, попри посаду, статус у суспільстві чи матеріальну забезпеченість. Адже щодо кожного з нас може відбуватися якийсь процес, про існування якого ми й не здогадуємося. Починаючи від людського несхвалення й закінчуючи кримінальною справою. А можливо, усе значно складніше.

 

Показовою у цьому контексті є розповідь про ворота правосуддя, через які проходять усі без винятку «винуватці злочинів». І, що найцікавіше, – кожний має власного охоронця коло цих воріт. Метафора наштовхує на роздуми й намагання розгадати: а що ж, власне, мав на увазі автор, зображуючи своєрідне «протистояння» звинуваченого й охоронця – найнижчої ланки правосуддя? На це питання не можна дати однозначної відповіді. Бо, можливо, охорона й уособлює нас самих, одвічний страх перед правосуддям як чимось незбагненним, невідворотним, таким, що не може бути розтлумачене?!
Кінець твору алогічний. Смерть головного героя вкотре підтверджує, що в житті іноді виникають ситуації настільки абсурдні, що проблема вибору шляху їх вирішення стає надзвичайно складним завданням. А, може, все-таки, річ у невідворотності самого життя, і людина має йти тим шляхом, який їй визначено долею? Іти покірно, поштиво, схиливши голову….

 

«Процес» є твором настільки глибоким, що важко визначитися із враженням, яке виникає після його прочитання. Він містить у собі великий комплекс філософських проб­лем і питань. І кожен сам має визначитися, що він пізнає у тканині тексту.

 

Проза не для всіх – ось як можна визначити творчість Франца Кафки…

 

Віра НАЛИВАНА