Як мислять сиві підлітки?

Тарас Жеребецький. Снідання з самотністю. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2007. – 100 с.

Чи знаєте ви, що сам Іздрик схвально відгукувався про цю книжку? Не знаєте? Тоді ми йдемо до вас.
До книжечки ввійшли два твори: “Снідання з самотністю, або 25 черепах” і “Сценарій мого життя”. Головний герой першого твору, Тарас, якого “тупі й тлусті американці” постійно називають “Тáрасом із України” (з наголосом на першому складі), належить до “не такої” молоді, “дивної” з погляду “нормальних”. «Ми не “дивні”, ми “справжні”», – говорить про себе Тарас. Він протестує, й виражає цей протест навіть у найменших дрібницях, таких, як от проколоти вухо, чи не брати чужої телефонної трубки.
Він викликає симпатію, бо направду є “справжнім”. Тарас – мандрівний філософ із власними, часом досить гострими, поглядами на життя й повагою до індивідуальності свого наплічника. В образі цього юнака дивним чином поєднуються психологія підлітка й людини, яка багато всього пережила. Йому шістнадцять років, але він мислить по-дорослому, подеколи цинічно, часто – саркастично. Завжди – тверезо. Дитину в ньому видає сентиментальна туга за родиною, що лишилася далеко в Україні, бажання простого домашнього затишку, маминих цілунків перед сном; він сумує за дідом, якого так любить.

 

Власне, сюжет досить простий, без будь-яких колізій і перипетій, без кульмінацій і навіть без нормальної розв’язки. В основі – традиційна опозиція “своє – чуже”: свій герой у чужому світі. Відповідно, герой не приймає цього чужого, звідси й сатиричний струмінь “Снідання”. Навіть яблуко для Тараса – “чуже”: “Я вкусив американське яблуко – воно було холодне, велике й солодке, але не українське. Воно було чуже, до того вже треба було поволі звикати…” Критика американців і “американськості” в молодого автора подеколи буває гранично різкою. Це зовсім не схоже на захоплені розповіді багатьох інших тінейджерів, які брали участь у програмах обміну студентів і яким усе подобалося й усе здавалося кращим, ніж удома.

 

“Сценарій мого життя” читається як органічне продовження першого твору. В “Сценарії”, який найбільше скидається на “мемуарик”, знайшла місце та сентиментальна туга за родиною й дитинством, яка в “Сніданні” тільки прокльовувалася в натяках. За настроєм “Сценарій” у дечому справді нагадує “Центрально-східну ревізію” Юрія Андруховича, за стилем – Тараса Прохаська.
Попри деяку незавершеність твору, дебютна книжка Жеребецького вражає дорослими думками, вдало підміченими моментами з життя, дотепними репліками. Загалом книжка буде до смаку тим, хто любить ненав’язливу, насичену музикою прозу з яскраво вираженими літературними орієнтирами.

Ольга Купріян