УКРАЇНСЬКИЙ ЗАЛП ПО ХХ СТОЛІТТЮ

Оксана Забужко. Друга спроба: Вибране. – К.: Факт, 2005. – 320 с.

У «Другій спробі» – вивільнені від радянського редагування авторські версії основних збірок («Весняна акварель», «Травневий іній», «Диригент останньої свічки», «Автостоп») та нові вірші й переклади. Такий матеріал робить очевидним значення Забужко – це потужний український поетичний залп по ХХ сторіччю, масштабна, струнка, вільна й інтелектуальна поезія.

 

Найбільше вражає мова Забужко. У кого б іще так невимушено, мелодійно й сучасно грав цей інструмент? Авторка природніше від багатьох попередників і попередниць поєднує сучасний літстандарт, інтонації шістдесятництва й першої половини ХХ ст., барокові штучки, старослов’янщину, діалекти, суржик і «вульгарну вуличну мову». Отриманий диво-діалект органічно й тонко втілюється: у книзі небагато верлібрів і білих віршів, зате чимало сонетів, є навіть децими. Крім того, пані Оксана застосовує різноманітні способи римування, часто оперує шляхетно-археологічними жанровими означеннями – елегія, «похвала», молитва, трактат, поема-видін­ня, лірична драма…

 

Осінь, о Господи-Боженьку,
        це ж бо осінь!..
Димно й гіркаво: так пахне
              свобода – остання затяжка…
І на терасі, де пито каву,
          ґаздують оси
В бурих кришталиках цукру
                                     на денці чашки.

 

Улюблені образи Забужко – світлі та скляні, димові й інші перепони/трансформатори. Це – вглядання у суттєвості життя, долі, людини. Недаремно так багато одягу й напоїв, запахів, цигарок і чашок, інших дрібних речей, що стають «психологічними деталями» – Забужко з розмаїтого поетичного матеріалу ліпить інтелектуальну картину внутрішнього душевного життя людини, тобто психологію. І тим нагадує Холмса з її перекладів Сильвії Плат: «Ми простуєм в повітрі, Ватсоне./ Є тільки місяць, набальзамований фосфором./ Є тільки ворон на дереві. Занотуйте, будь ласка».

 

Свою ХХ-століттівську по­лі­-с­тилістику Забужко зіткала з відомих і не дуже сюжетів,  цитат, міфологічних та релігійних текстів. Із улюблених забавок – альтернативні історії: видужала Леся Українка стає тихою домашньою жінкою, а загублене взуття Попелюшки лишається просто загубленим взуттям… Часто це – перекроювання «вічних історій» на жіночий лад і сучасну жіночу точку зору, та чи дає воно підстави називати Забужко феміністичною поеткою?

 

За великим рахунком, у її текстах мало серйозної гендерної боротьби, стратегії та риторичності, а є й таке, що може видатись екстатичним упокоренням Чоловікові. Суттєвий внесок Оксани Забужко в боротьбу за рівність статей – інший: ота сама широта, вільність, пружність, інтелектуальна потуга й незаперечна успішність її поетичних текстів, що ставить «креативну людину сучасності» поза просвітянським шлагбаумом «мужик/баба». І це теж етап.

 

А був і етап про «комсомольську мою зрілість». Вірша «Вступ до комсомолу» немає у вибраному Оксани Забужко. Шкода. Це могло б бути дотепним, несподіваним і оригінальним вступом до «справжньої», «серйозної» Забужко. Причому вступом не прос­то стьобним, а таким, що анонсував би й талант поетки, і її улюблені мистецькі прийоми та формальні схильності…

 

Олег КОЦАРЕВ