КНИЖКА В ДОРОГУ

Медведєв О. Кримінальний романс. – К.: Зелений пес, 2005. – 288 с.

Знайомтеся, автор – Олек­сандр Медведєв. Твір – «Кримі­нальний романс». Сучасний детектив, який легко й швидко читається. Цікавий. Проте ви не знайдете в ньому ні складних розмірковувань, ні логічних висновків та несподіваної розв’язки, як у Конан Дойла або у Агати Крісті, ні психологічно-іронічних досліджень людських пороків, як у Себастьяна Жапрізо. Твір Медведєва нагадує, швидше, твори Міккі Спілейна – з непереможними героями, які борються за справедливість, із погонями, з великою кількістю вогнепальної зброї, з іще більшими купами трупів та щасливим кінцем.

 

У романі розповідається про локальну війну між «нашими» і «ненашими». «Нашими», тобто позитивними героями, є чесний міліціонер, порядний зек (якого втекти з тюрми примусили інші, «непорядні» зеки), мажорна та примхлива молода вдова та ще кілька другорядних, але також дуже позитивних персонажів. «Ненашими», тобто негативними героями, є кримінальний авторитет із чималою ватагою тупої братви, продажний полковник міліції та, знов-таки, деякі другорядні персонажі на кшталт ревнивого голови колгоспу або самовпевненого комерсанта, який бідну вдову грав, але женитись відмовлявся. Уся ця історія щедро приправлена безліччю інтриг, бійок, погонь та (увага! кульмінація!) скарбами графа Потоцького. Незважаючи на гіперпотужний арсенал зброї, використаний героями твору, книжка закінчується хепі‑ендом: усі непорядні та негативні загинули, а хороші залишилися живі-здорові (дехто навіть у фіналі одружився).

 

Книжка дуже динамічна, події змінюються, як кадри в кіно, напруження та цікавість зростають із кожною сторінкою. Тому я б рекомендувала цю книжку читати в дорозі. Швидко змінюються пейзажі за вікном, так само динамічно розвивається сюжет. Тим більше, що кишеньковий формат дозволить вам покласти її в рюкзак чи сумку, навіть якщо вони напхані по саму зав’язку. Отож, якщо збираєтеся кудись їхати, беріть із собою «Кримінальний романс» – і кілька годин, проведених у електричці чи потязі, пролетять зовсім непомітно.
Відчайдушно захопливий та карколомний  «Кримі­нальний ро­манс» має свої недоліки. Голов­ний – перенасиченість збігами обставин. Приміром, детектив починається тим, що таксист, як дві краплі води схожий на ув’язненого авторитета, потрапляє в ДТП саме тоді, коли везе одного з братви. Про інші збіги розповідати не буду, щоб не перебити апетиту до читання. І ще: різонула вухо мова роману. Проте судити з впевненістю не беруся. З одного боку, не віриться якось, що наші українські бандюки так досконало володіють літературною українською. А з іншого – якби їхні репліки передавалися суржиком або транслітерацією блатняку, певно, цією огидною сумішшю довелося б написати мало не чверть «Кримінального романсу». Навряд чи це прикрасило б твір…

 

Наприкінці, випереджаючи закиди, наголошу: легка, «дорожня» література так само необхідна, як і серйозна та розумна. Бо книжки варто читати не тільки для того, щоб про щось довідатися чи задуматися, але й просто, щоб розслабитися.

 

Інна ГОРОДЕЦЬКА