Варіації на історичну тему

Володимир Єшкілєв, Олег Гуцуляк. Адепт. – Х.: КСД, 2007. – 240 с.

Творчі зусилля тандему Володимир Єшкілєв-Олег Гуцуляк – двох письменників-філософів – у сумі вилились у текст про пошуки Бога. Власне, якщо бути точним, то цим нелегким заняттям займається головний герой їхнього роману “Адепт” Олексій Склавин. Але хай вас не відлякує заявлена тема. Автори – люди нашого достатньо іронічного часу, а не горе-проповідники, які чатують на перехожих, шокуючи інтимними питаннями про віру. Тому й роман – в жодному разі не пряма проповідь, а історично-авантюрний мандрівний квест у декораціях дев’ятого сторіччя. Про важливі або приховані речі читачеві доведеться здогадуватися самотужки, адже, за авторським жанровим визначенням, це роман знаків, а не пояснень. Тож і результати у кожного будуть свої, що набагато цікавіше.

 

Пошуки імені Єдиного в дусі Індіани Джонса охоплюють територію Київської Русі, Хазарського Каганату, Візантії та навіть Єгипту. Про те, з чого вони почалися, ми дізнаємося від самого головного героя – Олексія-Ратибора, бо перша частина твору – “знайдений” у монастирській бібліотеці рукопис його спогадів. Цей прийом у літературі не новий, але його блискуче використання радше тішить, аніж дратує. Оболонка для фантазії на історичну тему знайдена вдало, тим більше, що базується вона на міцному професійному ґрунті: Олег Гуцуляк — не тільки кандидат філософських наук, але й культуролог. Те, що ми зараз сприймаємо як пригоди, в часи раннього Середньовіччя було буденним плином життя. Тому, незважаючи на повсякчасну можливість загинути наглою смертю на полюванні, у полоні чи під час битви, головний герой зберігає епічну меланхолійність оповіді. І це не тільки національна риса «склавинів» (візантійська назва слов’ян) – так дивилися на світ люди тієї епохи. Вони вірили й на власні очі бачили чудеса, що “транслювали” волю богів. Пророцтва, ритуали, знаки в романі супроводжують мало не кожен крок молодого слов’янина. Поступово трансформується його світогляд – як і його ім’я, що змінюється з кожним етапом наближення до мети. В підсумку багаторічних мандрів – Габір (так тепер звуть головного героя), виконуючи обітницю, дану вчителю, шукає захований заповіт пророка Єремії біля порогів Нілу.

 

Як стверджують самі автори, друга частина “Адепта” постала з “видінь”, що виникли в них під час редагування знайдених рукописів. Така собі містифікація, побудована на містифікації. Філософський вишкіл письменників дозволив вкласти максимум інформації у мінімальну кількість рядків, талант – віднайти цікаву форму. А конспірологія, поряд із містикою, балансування між фактом, імовірністю і вигадкою утворили багатошарове плетиво змістів “Адепта”.

 

Книжка Єшкілєва й Гуцуляка, вочевидь, знаходиться в руслі давнього диспуту К.C. Льюїса з Дж.Р.Р. Толкієном про те, якою має бути християнська проповідь. Результати суперечки всесвітньо відомі… Роман «Адепт» вийшов не такий притчовий, як «Хроніки Нарнії», не настільки епохальний, як «Володар кілець», але достатньо оригінальний, щоб не загубитися в морі історичних варіацій, модних сьогодні.

 

Андрій Гуренко.