Чи любите ви театр…

Олександр Клековкін Античний театр. – К.: Артек, 2004. – 208 с.

…так, як любить його Олександр Клековкін? Навряд чи. Інакше ви б теж обов’язково написали такий змістовний посібник для навчальних закладів театрального мистецтва і культури. Звичайно, неймовірний наклад (300 примірників!) не зможе забезпечити цій книзі місце в списку бестселерів. Так що навряд чи всі бажаючі – особливо абоненти сільських бібліотек – зможуть припасти до джерел і систематизувати свої знання про ті часи, коли держава (не наша, звичайно) видавала своїм незаможним громадянам кошти спеціально для відві­дування театру. До того ж, ті громадяни (принаймні, багато хто з них) «усе, що у дні дитинства чули в хорах і трагедії, вважали істиною» (Павсаній). Сучасним театральним митцям і не снилася така публіка!

 

Утім, не протягом усієї античності тривала ідилія. Як чесний доктор мистецтвознавства, Олександр Клековкін розповідає і про зародження, і про розквіт, і про те, що сталося потім… Розповідає нібито безпристрасно, наче обертаючи амфору з малюнками, але читач не застрахований ні від захвату, ні від відчаю, ні від інших нормальних людських емоцій.
Узагалі-то, якщо непідготований читач почне знайомство з античним театром безпосередньо з першоджерел (навіть у наших чудових перекладах!), навряд чи цей досвід буде позитивним. Особисто я не могла вловити ні чужинського поетичного розміру, ні логіки сюжету, ні того, за що ж цей твір стільки століть вважається взірцем. Наївно було думати, що, не вивчивши «ієрогліфів» – театральних символів античності, – зможеш читати текст, написаний ними… І мені особисто цей підручник, на жаль, тільки «постскриптум» пояснив безліч цікавих нюансів.

 

«Античний театр» розрахований на читача мислячого та достатньо ерудованого, якого не злякають терміни типу: синкретична роль театрального мистецтва, мімезис, симулякри. Себто переважно на студента. Або на митця чи театрала. Проте якби цю книгу почитали діячі сучасного ентертейнменту, який замінив нам увесь античний парамистецький театр, то вони змогли б почерпнути багато свіжих (яка іронія долі!) ідей для різних хеппенінгів та інших акцій.

 

Можливо, у тих, хто цю книжку, за студентською традицією, взяв лише на ніч почитати у товариша і не встиг нічого законспектувати, не відкладуться в голові ні прізвища імператорів, ні навіть по-справжньому шокуючі факти… Але, я більш ніж переконана, залишиться стійке враження про античний театр. Світлий народ – елліни – створив щось велике й прекрасне, назвавши це театром, а римляни з успіхом довели, що навіть найпрекрасніші речі можна профанувати. Та ще, певно, зафіксується в пам’яті чудова фраза, яка чи не найяскравіше показує різницю між ментальностями цих двох античних народів: «Якщо для елліна будь-яке ремесло – мистецтво, то для римлянина будь-яке мистецтво – ремесло».

 

І з кожною прочитаною сторінкою ростиме бажання відвідати театр. Навіть не обов’язково античний…

 

Надія ДІБРОВА