Любов до природи і природа любові

Кнут Гамсун. Містерії: Романи. – Х.: Фоліо, 2007. – 478 с.

Норвезького письменника Кнута Гамсуна представляти освіченому читачеві не треба. Лауреат Нобелівської премії 1920 року (за роман „Соки землі”) добре відомий українській публіці і навіть вивчається у шкільній програмі. Тим корисніше знайомитися з його творчим спадком завдяки серії „Бібліотека шкільної літератури” від видавництва “Фоліо”. Збірка романів Гамсуна „Містерії” є вдалою ілюстрацією не тільки творчості самого Гамсуна, але й скандинавської літератури загалом.

 

Книгу складають романи „Містерії”, „Пан” (разом із повістю-продовженням „Смерть Ґлана”) та „Вікторія”. Всі вони, кожен по-своєму, розкривають поєднання двох тем: кохання та природи. Для кінця ХІХ сторіччя, коли були написані ці твори, тема протиставлення науково-технічного прогресу і „природного” життя є надзвичайно актуальною. Її розробляє і Гамсун, та письменник не обмежується запереченням цивілізації в дусі Руссо та послідовників (хоча у пізнішій своїй творчості, зокрема у романі „Останній розділ”, тема несприйняття сучасної „механістичної” цивілізації, присмачена свідомою „антиінтелектуальністю”, артикульована на порядок яскравіше). Та й для теми кохання природа тут не просто створює тло, як це можна побачити, скажімо, у ранішій пасторальній літературі. Герої Гамсуна, надаючи беззаперечну перевагу природі, все ж демонізують її, і вона „відповідає їм взаємністю”, час від часу ніби втручаючись у круговерть звичайного людського життя, даруючи незабутній (у буквальному сенсі слова) містичний досвід. У поєднанні із досвідом палкого кохання, яке героям не вдається контролювати, виходить дивовижний коктейль з емоцій, які Гамсун дуже детально описує (втім, навмисне не мотивуючи). Особливо це характерно для перших двох романів, „Містерії” та „Пан”. В обох, між іншим, головні герої з’являються начебто нізвідки, порушуючи тишу і спокій маленьких містечок, приносячи з собою хаос, нещастя і смерть.

 

І якщо вже мова заходить про кохання, то воно у Гамсуна також руйнівне, воно розкривається у взаємному протистоянні двох людей, плюс у їхньому супротиві зовнішнім обставинам. Тут кожна дрібничка сприймається як ускладнення, кожна деталь має значення, і все, що може і не може трактуватися як образа, саме так і трактується. Для Гамсунових закоханих традиційна етика заповнюється новим неординарним змістом – героям притаманна суто тваринна жорстокість. Більше того, жорстокість, привнесена „ззовні” заїжджими персонажами, несподівано для читача породжує жорстокість всередині звичайних, нібито спокійних провінціалів. Тут багато дала би психоаналітична чи й проста психіатрична розвідка, проте такий аналіз лише вбив би задоволення від спостереження цікавої любовної гри. Будемо стислі: для тих, кому набридли штамповані любовні історії, Гамсун – саме те, що треба.

 

Ганна ГРИЦЕНКО