Гостросюжетні історії авангардного розливу

Юліан Шпол Вибрані твори. – К.: Смолоскип, 2007. – 531 с.

Іще один цікавий письменник 1920-х років повертається до нас із забуття і заборон. У серії „Розстріляне Відродження” видавництва „Смолоскип” вийшли „Вибрані твори” Юліана Шпола (псевдонім Михайла Ялового), автора чи не першого в нашій літературі формалістичного роману „Золоті лисенята”.
Юліан Шпол у тодішньому світі української літератури – складному й чітко поділеному на своїх і чужих – примудрився побувати в геть ворожих таборах: від футуризму до „хвильовізму”. Активна письменницька, критична і видавнича діяльність Шпола обірвалася 1933 року – його арешт став початком активної фази сталінських репресій проти інтелігенції та, судячи з усього, подією, після котрої Микола Хвильовий остаточно вирішив укоротити собі віку.
Найцікавіша, мабуть, частина смолоскипівських „Вибраних творів” – роман „Золоті лисенята”. Цей твір, як зазначає у своїй докладній передмові упорядник Олександр Ушкалов, пережив два видання накладами у п’ять і вісім тисяч. „Золоті лисенята” – це цікавий експеримент, поєднання гостросюжетного пригодницького роману з авангардними прийомами та неоромантичним натхненним пафосом й інтонаціями „вітаїзму”. Головний герой-революціонер вирушає у провінційне містечко організовувати підпільну діяльність. Дорогою він закохується та потрапляє в руки ворога…
П’єсу “Катіна любов, або будівельна пропаганда” можна сприймати і як уїдливу сатиру в стилі кулішевого „Мини Мазайла”, і як серйозний пафосно-конструктивістський плакат. У кожному разі, п’єса від того не втрачає. У творі йдеться про харківську псевдодворянську родину, що бореться за міщанські моральні та матеріальні цінності проти власної дочки з її „шуканнями”, проти революційних декларацій та спроб радянської влади, зрештою, проти українізації. Інтрига закручується навколо „закоханого” вірша у зошиті молодої дівчини, котрий насправді виявляється… освідченням у любові до нової радянської архітектури.
Невеличкі оповідання Шпола позначено помітним впливом „Синіх етюдів” Миколи Хвильового. Це позначилося і в мові, й у тривожному пафосі, й у специфічних логічних „перескакуваннях”, і в підході до пейзажних відступів. Зрештою, ці оповідання – не найсильніше у творчості Юліана Шполя, але й не відверте епігонство. Автор усе ж має свою індивідуальну образність, а головне ─ ритм його текстів суттєво відмінний від прози Хвильового. Найменш цікавим розділом „Вибраних творів” видаються шполівські вірші. Їхній активний темп, піднесеність та інша фірмова для тих років „р-р-революційність” не підкріплюється ані оригінальними образами, ані очудненою безпосередністю мовлення, ані звуковими чи графічними іграми.
Але найбільше занурюють у грізні й прекрасні двадцяті роки останні розділи книги, де зібрано літературно-критичні статті Ю. Шпола, відгуки сучасників на його твори та фотоматеріали. Серед останніх – копії протоколів допитів та судових рішень, що прирекли Шпола на загибель. Ці документи набагато більш красномовні, ніж звичні високі фрази про винищену національну еліту.

Олег Коцарев.