Війна – завжди війна:«Ваша дружина – американка!..»

Віра НАЛИВАН Інформаційні війни. Моніторинг теленовин та медіатехнологій під час президентської кампанії–2004 в Україні. – К., Телекритика, 2005. – 200 с.

Мабуть, кожен із нас пам’ятає  Помаранчеву революцію. І нехай хтось згадує той період із пафосом, а хтось – із неприкритою негацією, вона таки була. І не останню роль у цій революції відіграв інформаційний простір. Погодьтеся, не всі телеканали адекватно реагували на події, а деякі навіть переконували, що подають єдино правильну точку зору. А чи такою правильною вона була? Про «заслуги» в процесі інформування суспільства провідних телеканалів і йдеться в цій книзі.

 

Не слід недооцінювати чи переоцінювати силу впливу медіа на суспільство. Кожен із нас потребує інформації, і ми певним чином її отримуємо. А далі – маємо вирішувати, як сприймати цю інформацію – ретельно фільтрувати чи вдячно ковтати? Книга «Інформаційні війни» – це те, що допомагає згадати все, чим «годували» нас телеканали під час президентської кампанії–2004. Згадати й зробити певні висновки.

 

Аналіз роботи телебачення авторами книги проводився у двох аспектах. По-перше, оцінювалася робота телеканалів та журналістів з точки зору дотримання ними професійних та етичних стандартів. А по-друге, фіксувалися та аналізувалися зміст і завдання основних технологічних комбінацій і маніпулятивних схем, які застосовувалися в ході кампанії.
Аналіз теленовин проводився за схемою: подія – висвітлення її телеканалами – акценти, коментарі. Чітко, зрозуміло, лаконічно. Подаються незаперечні факти абсолютно різного представлення телеканалами однієї й тієї самої новини. У цьому й полягає надзвичайна цінність такої схеми аналізу – адже можливість подивитися випуски новин на всіх вітчизняних телеканалах і порівняти їх, була, погодьтеся, далеко не в кожного.

 

У другому розділі фіксуються факти маніпулювання, перекручування, наліплювання «ярликів» в ході президентської кампанії. Про виявлення цих малоприємних явищ повідомляється відверто, без перебільшень, але й без «приглушення тонів». Наприклад, прокоментовано рекламні випуски із зображенням президента Буша, який «осідлав» Україну, використання пісні Й. Кобзона із словами «Все это будет… если не будет гражданской войны…» тощо. Проаналізовано подання каналами інформації про отруєння Ющенка, випадок із побиттям водія вантажівки охороною кандидата в президенти – знову ж таки, Ющенка… А теледебати? Це взагалі окрема історія…
Ні для кого не є таємницею, що це була найбрудніша передвиборча кампанія в історії України. А передові телевізійні канали подавали позитивну інформацію лише про одну сторону виборчих перегонів. Інша сторона, якщо вірити інформаційним повідомленням, проявляла себе виключно з негативного боку.

 

Напрошується висновок: ма­буть, потрібно переглянути своє ставлення до засобів масової інфор­мації. І тричі подумати, перш ніж беззастережно покладатися на них, складаючи враження про ту чи іншу подію.
А книга цікава. На мою думку, не лише для експертів медіа, але й для кожного, хто хоче бути інформованим, а не обдуреним. Бо локшина на вухах – не дуже естетичне видовище.

 

Віра НАЛИВАНА