Душа – елізіум тіней

Наталя Чибісова. Елізіум. ─ К.: Зелений пес, 2008.─ 232 с.

Під обкладинкою книжки з містичною назвою «Елізіум» криється дуже цікава і трошки моторошна історія. Ерудованому читачеві на зміст роману натякне уже його назва. Елізіум у давньогрецькій міфології – потойбічний світ, де блаженствують безсмертні герої та душі праведників. До такого елізіуму потрапляє головна героїня роману, Ліза ─ але не у фіналі твору, “заслуживши” собі місце у міфологічному раю доланням сюжетних перешкод та випробувань ─ а на самому початку книги. І часу на блаженствування у неї ─ лише місяць, по закінченні якого на нашу героїню чекає зустріч із катом. 
     Не спішіть засмучуватися ─ насправді наша героїня зустріне кохання. Але шлях до нього буде чи не найскладнішим із усіх можливих ─ через пізнання самої себе. Тепер не спішіть таврувати книгу. “Елізіум” ─ це ні в якому разі не банальний жіночий роман про кохання. Це талановите поєднання пригод, почуттів та глибокого самоаналізу, оповите таємничим і загадковим флером. Роман написано у жанрі фентезі, події розвиваються у паралельній нашій з вами реальності, у світі, де живуть справжні відьми й існує інквізиція. Це, по суті, антитеза буденності нашого почасти занадто матеріального життя.
Авторка порушує проблеми жорстокості людського світу, який не приймає тих, хто хоча б чимось відрізняється від загалу, вирізняється з-поміж натовпу «стандартних» людей. Такому суспільству не потрібні сильні особистості: їх намагаються принизити, зламати, знищити, знівелювати. Бо вони небезпечні, вони загрожують усталеній владі слабких і сірих. Героїня твору опиняється у таборі саме тих “інакших”, кого намагаються подолати. Але на те вона і головна героїня, щоб вийти достойно із небезпечної ситуації. Треба віддати належне майстерно опрацьованій композиційній колізії: чим закінчиться повідана історія, невідомо до останньої сторінки. Книга захоплює читача, буквально «затягує» у себе.
Можливо, причиною такого магнетизму книжки є поетичний спосіб мислення авторки. Адже “Елізіум” ─ це дебютний роман Наталії Чибісової, а до цього вона була більш відома як поетеса.  Соковиті, опоетизовані образи є своєрідною родзинкою роману. Під час читання іноді здається, що текст написаний білим віршем, а не прозою. “Взолочене сонцем місто гріло руки над вогнищами, щедро осінню розпаленими на кам’яних площах” ─ вже перше речення книги викликає приємне здивування і примушує “зачепитися” поглядом за образи наступного рядка. Стилістику тексту урізноманітнюють і своєрідні “драбинки” зі слів ─ у деяких розділах кожне нове слово речення починається з нового рядка. Таким чином авторці вдається розставити акценти і створити ефект потоку свідомості ─ часом настільки переконливо, що зникають сумніви у реалістичності описаних подій.
    Вцілому ж, щирість, образність і гуманізм роману не залишать читача байдужим. А книга зайвий раз доведе, що людська душа ─ найзагадковіший елізіум.

Філіна Дарина