Віршований посібник із техніки безпеки

Франческо Петрарка. Канцоньєре. – Х.: Фоліо, 2008. – 260 с.

Усі ми пройшли через навчання у середній школі, а значить, напевне чули історію про симпатичну жіночку Лауру, яка у страсну п’ятницю, 6 квітня 1327 року, мала необережність прийти до авіньйонської церкви Святої Клари. В цьому не було нічого несподіваного для людини тієї епохи, і ми б не знали про Лауру, якби не один випадок. На Лаурине щастя чи нещастя, у церкві її побачив молодик на ім’я Франческо Петрарка, який не просто одразу ж закохався у прекрасну Лауру, не просто прожив із цим коханням все своє життя, а й описав свій душевний стан у трьохсот із гаком віршах, які видаються, перекладаються та вивчаються в усьому світі ще й досі.

 

Нещасний закоханий згодом обрав кар’єру священика (як годиться, із прийняттям обітниці целібату), служив секретарем при міланському дворі правителів Вісконті, багато подорожував, вивчав античну культуру, писав епічні поеми, і взагалі ─ зажив слави людини поважної і вченої. „Канцоньєре” ж про Лауру Франческо писав радше задля тамування власних душевних мук. Між тим, як ми вже знаємо, саме ця історія багаторічного кохання і принесла Петрарці славу. Непоганий приклад для людей марнославних, чи не так? Чи краще все-таки прожити більш щасливе життя?

 

Достеменно достеменно, наскільки близько поет мав змогу спростерігати за життям своєї обраниці, та, зрештою, головну роль тут відіграє не правдивість описання Лаури, а спроби самоаналізу, яких так чи інакше не уникає кожен закоханий. Приміром, у сонеті на сімнадцяту річницю кохання поет зізнається, що це почуття стало для нього звичкою, але ж змінювати свої звички зовсім не легко.

 

Відомо, що рівно за 21 рік після епохальної зустрічі Лаура померла. Пережити смерть коханої – не найбільша радість у житті, та Петрарка не пішов топитися у річці глибокій, а продовжив передавати свої почуття паперу, який, як відомо, все стерпить. Таким чином, „Канцоньєре” Петрарки самі собою поділилися на дві логічні частини – „на життя” і „на смерть” „мадонни” Лаури; а нащадки здобули чудовий приклад того, як можна пройти крізь випробування без шкоди для себе. Такий собі своєрідний ренесансний посібник із техніки безпеки. Між тим, у циклі „Канцоньєре” описуються не лише „Любовні випробування”, „Аврора, Сонце і поетова донна” чи „Розмова поета зі своєю душею”, а й інші різноманітні сюжети: „Про Філіпа де Валуа і хрестовий похід” „Канцона. Римському сенаторові”, послання „До Стефана Колонни з порадою розправитися з Орсіні” та інші більш-менш злободенні для священика Петрарки питання, які також можуть складати певний гуманітарний інтерес.

 

Насправді невідомо, чи жінку з церкви Святої Клари звали Лаурою, але на грі слів „Лаура”, „лавр” і „лаври” у творах Петрарки побудована складна гра смислів, розгадувати яку – теж справжнє задоволення для людини книжної. Тож навіть якщо ви добре вчилися в школі, не поспішайте робити швидкі висновки та закривати книгу – вона вам ще знадобиться.

 

Ганна Гриценко