ЛІНИВІ ВАРЕНИКИ ВІД БОТАНІКА

Тарас Прохасько. З цього можна зробити кілька оповідань. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2005. – 128 с.

До прози пана Прохаська потрібно звикнути. Хоча до теперішнього Прохаська (починаючи з «Лексикону») звикнути набагато простіше, ніж до того, який був раніше. Топології з топографією стало значно менше, проте сенс, як не дивно, зберігся. Залишилася на сторінках також аракуарія (андська сосна, тривалість життя якої – близько трьох тисяч років), бо як же без неї?
Таке читання нагадує медитацію. Автор аж ніяк не зазіхає на ваше приватне, але несподівано просто й відверто розкриває власні почуття, переживання та уривчасті спогади. Незбагненна низка спостережень і повсякденних парадоксів промовисто апелює до читача. Опуклі та правдоподібні образи чіпляють якісь там струни, нерідко знаходять відгук, викликають асоціації, провокуючи рефлективну реакцію. Процес, який відбувається врешті-решт, катарсисом буде назвати надто пафосно. Досить і того, що він таки відбувається.
Книга містить два твори, з яких насправді можна було б зробити кілька оповідань. Хоча, якщо виходити зі змісту, вони вже й так є оповіданнями, щоправда, дещо своєрідними.
Перший твір концептуальний та незвичний, у ньому Прохасько вирішив погратися з формою оповіді. Текст розбито на блоки, по десять прозових рядків кожен. Уривки не мають жодної логічної завершеності. Таким чином оповідь перетворюється на суцільну ланцюгову реакцію, імітує плин думок. Несподівана фраза народжує асоціацію, якийсь момент теперішнього викликає уривки давніх спогадів – і так без кінця.
Варто зауважити, що така архітектоніка впливає на процес читання – спинитися у якийсь момент та відкласти книгу до завтра дуже непросто. Іще складніше потім повернутися та заново зануритися в перебіг відчуттів та рефлексій, зафіксованих Прохаськом. Тож найкращим варіантом буде читання за один присід.
Друге оповідання «Як я перестав бути письменником» – чергова порція коронної страви від Прохаська. Коротенькі, по кілька сторінок, нариси про вкрай важливі дрібниці, яких за певних обставин можна й не помітити, але насправді – то цілі світи зі своїми історіями, цікавими та, здебільшого, трагічними. Сюжети переважно прості та невибагливі – про те, як п’ється ранками кава і що в цей час не дає спокою, про друзів та родину, про речі, які завше потрібно мати при собі, про вакації та буденні турботи, про думки щодо всього цього… Виняткова майстерність Прохаська полягає в тому, що йому вкотре вдається створити на основі подібних буденних речей небанальний твір, який хочеться співпережити з автором.
Зрештою, будь-що в нашому житті є досвідом. Читання Прохаська – досвід відстороненого спостереження, некритичного споглядання світу, досвід відвертої, але не надокучливої цікавості до дрібниць, на яку здатні лише фахові біологи.
Повернімося ще раз до назви. «З цього можна зробити кілька оповідань» – це як ліниві вареники. Але хіба Ви не знаєте, що злагодити насправді смачні ліниві вареники може лише вправний і збіса талановитий кухар?

Надія ШЕЙКІНА