Золото за 8 грн.

Альманах

У мене є одна добра новина і одна погана. Почнемо з доброї ─  Золота Доба вже почалася. Принаймні в літературно-мистецькому напрямі. Не спішіть крутити пальцем біля скроні. Я поясню –  після поганої новини. Так от, погана новина – Золоту Добу було відкрито ще у березні 2007 року, а наші руки дійшли до неї тільки тепер, коли вона поступово почала встановлюватися. Отже, хоч із запізненням, але припрошуємо до читання нашого «періодичного колеги» ─ літературно-мистецького журналу «Золота Доба».
А може, не такі у нас уже й короткі руки – врешті-решт, доля фактично усього, що стосується української культури, зокрема літератури, нині розкручується повільно і зачіпає порівняно (порівнюємо з 48-ма мільйонами) нечисленних носіїв інтелекту. Тож, якщо розібратися, презентаційний випуск альманаху вийшов у кінці березня, систематично  (себто раз на місяць) журнал почав виходити з липня, а офіційно був презентований у вересні на 14 Форумі книговидавців у Львові. Останній факт є окремою історією, з ряду тих, які зазвичай супроводжують евфемічним епітетом «весела» (раптові організаційні оказії і форс-мажори, відповідно – непередбачені зміни програми та імпровізації). Що ж, можна говорити, що журнал тільки починає “входити в колію”. Потроху проводити презентації по містах України (Івано-Франківськ, Тернопіль). Їх традиційною частиною, окрім власне презентації, є виступ рок-гурту та  поетичне ворожіння: глядачі задають метафізичне питання і витягують із спеціального капелюха картку з поезією, яка має вдовольнити метафізичну цікавість гостя. Що ж до наповнення  «Золотої Доби», воно є вкрай різноманітним – і за тематикою, жанрами матеріалів, а за їх якістю – починаючи з відгуків про актуальні події сучасної культури до власне творчості української молоді. Можливо через те, журнал віддалено скидається на LiveJournal (такий собі онлайн щоденник) українця, що цікавиться своєю культурою, однак це лише додає «Золотій Добі» актуальності, бо все ж таки журнал лишається журналом. Більше того, йому не можна закинути в неактуальності.

Що заслуговує на повагу і скупу сльозу ─ це те, що, незважаючи на нібито комерційність «Золотої Доби», вона є проектом, що спирається на ініціативу. З одного боку, журнал можна передплатити й отримувати по пошті, придбати в деяких крамничках Києва та небагатьох інших міст України. З іншого ж, всі кошти, отримані у такий спосіб, поки що навіть не здатні окупити друк видання . Не так-то в нас багато охочих витратити хоча б вісім гривень на літературно-мистецьке самопросвітництво, особливо якщо журнал можна взяти почитати, а потім дати почитати ще комусь і ще комусь…або просто банально попросити в когось з редакційного колективу. До речі, кілька слів про редакційний колектив, який весь (якщо тільки не помиляюся) складається з представниць прекрасної статі. Користуючись нагодою, не можна не сказати спасибі цим людям, вихованим в кращих традиціях «Могилянки», які “безвозмездно”, тобто “даром” поклали на свої плечі створення неприбуткового, але потрібного українській культурі проекту. Отож, спасибі. Певно, Петро Могила би приєднався. І побажав би прибутків.

Антоніна Окініна.