Чудесне, магічне, чудотворне…

Жак Ле Гофф Середньовічна уява. – Л.: Літопис, 2007. – 350 с.

Навіть якщо ви не історик за фахом, вам буде цікаво прочитати наукову розвідку про те, як люди Середньовіччя розуміли і висловлювали те, що ми сьогодні називаємо “чудесним”. Також вам цікаво буде дізнатися, що саме снилося середньовічній людині, як вона сприймала простір і час, власне тіло та його посмертну долю. Як тоді жили, чого боялись, кому і за що молились, як сприймали світ і те, що у ньому відбувається. А чи можливо це взагалі – уявити собі людину епохи Середньовіччя та спробувати її зрозуміти?
Історик-медієвіст зі світовим ім’ям, спеціаліст із західноєвропейського Середньовіччя, Жак Ле Ґофф робить усе можливе, щоб на це питання можна було відповісти ствердно. Він належить до третього покоління “Нової історичної школи”, яка сформувалася ще наприкінці двадцятих років ХХ ст. у Франції. Її представники вперше відмовились від класичного розуміння історії як дисципліни, що вивчає ключові події, інституції та діяння видатних осіб у їх хронологічному розгортанні. Натомість вони визначили своїм завданням дослідження суспільств і людей “з плоті і крові”.
Це була спроба створення “тотальної історії”, яка б описувала всі існуючі матеріальні та ментальні суспільні зв’язки – соціальні, економічні, культурні. Для цього залучались дані інших наук: етнології, географії, соціології, психології, лінгвістики, економіки.

У збірці есеїв “Середньовічна уява” Жак Ле Ґофф звертається до одного з потужних ментальних компонентів Середньовіччя – сфери “образно-уявного” (l’imaginaire). Мета досліджень – зв’язати соціальну історію з історією особистості в такий спосіб, щоб обраний інструментарій дослідження щонайкраще відповідав складові мислення людей минулого. Бо тільки спробувавши зрозуміти компоненти внутрішнього світу людей, можна зрозуміти логіку їх вчинків, а звідси – і саму логіку розвитку європейської історії.

Чому вимір образно-уявного видається історику таким важливим саме для тієї епохи? Як визначає Ле Ґофф, середньовічне християнство до зовнішньої системи чуттів додає внутрішню систему – внутрішні око, вухо, інші органи. Зовнішні чуття належно функціонують, лише коли знаходять продовження у цих внутрішніх чуттях, які набагато важливіші, бо те, що вони бачать і чують, є “видивом божественним, словом і гомоном найреальнішого світу – світу вічних істин”. І на сплетіннях середньовічної уяви зі матеріальним світом, а також із мовою як засобом фіксації відчутого, постають речі, образи і події Середньовіччя, про які йдеться у дослідженнях Жака Ле Ґофа. Серед них – і сфера “чудесного”, яку можна приблизно описати прикметниками mirabilis, magicus та miraculosus.

Переклад цієї збірки есеїв – велика радість для кожного гуманітарія і просто читача, який цікавиться історією Середньовічної культури. А таких доволі багато – і почасти саме завдяки наявності такого роду досліджень, які відкрили світові людяну історію та акцентували саму необхідність глибокого розуміння того, відбувалось колись, для того, щоб зрозуміти, що відбувається зараз із нами. Адже, як зазначає Ле Ґофф: “Історія – це трансформація і пам’ять, пам’ять про минуле, котре не перестає жити і змінюватись під поглядом наступних суспільств”.

Мирослава Сапко