ВИШНЕВІ СЛЬОЗИ ТА УСМІШКИ, АБО ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ВИШНІ

Ізабелла Сова Терпкість вишні/ Переклад з польської. – Харків: Фоліо, 2005. – 252 с.

На перший погляд, ця повість нагадує твори Павича – інтригуючі назви розділів та нестандартний виклад сюжету, насиченість символами, парадоксальність чи навіть химерність ситуацій, які розкручуються у книзі, викликають стійку асоціацію з творами цього гуру постмодернізму. Проте насправді під обкладинкою «Терпкості…» на читача чекає хоч і постмодерна, але не надто унікальна історія дорослішання дівчини.
Одна з книг ягідної трилогії Ізабелли Сови «Терпкість вишні» – це спроба показати внутрішній світ юної Вишеслави (або ж Вишні – так усі довкола її називають), яка тільки починає формуватися як особистість. Авторка намагається з’ясувати психологічні передумови змін, що відбулися в житті героїні, та їхні наслідки.
Початок студентського життя – головний стимул усіх перевтілень Вишні. Ця тема близька більшості читачів. Адже якщо ви не студент, то одне з двох: або тільки збираєтеся ним стати, смакуючи передчуття жаданого дорослого життя, або вже ним були й тепер згадуєте те, інше, життя, насолоджуючись гіркувато-солодкою ностальгією.
Отже, зазирнувши в життя польської студентки, занурюємося у власні українські спогади… Треба сказати, авторка не дуже задоволена ситуацією, яка склалася в її країні. У книзі стабільно фігурують «вбиті» квартири, відсутність грошей, безглуздість навчання в університеті etc. Знайома картина…
Безперечно, студентського життя немає без дружби. Кожен із нас чітко уявляє, що це таке. Історія про Вишню змушує замислитися над проявами цієї форми стосунків. Ось ви б забрали документи з університету через почуття солідарності з подругою, яку вигнали з того ж таки універу?
Уявити студентське життя без кохання також не видається реальним. Виявляється, його можна спочатку знайти під комп’ютерним столом у помешканні друзів, а потім зустріти його ж у натовпі на рок-концерті й зрадіти, помітивши, що Він – викапаний вокаліст «Брейнсторм»…
Безумовно, вічні теми дружби й кохання більшою чи меншою мірою присутні чи не в кожному літературному творі. Те, як вони представлені в повісті Сови, не має нічого спільного з банальністю молодіжних серіалів: підхід  авторки абсолютно нестандартний.
Якщо можна подорослішати менше ніж за рік, то з Вишеславою сталося саме це. Залишивши батьківський дім та занурившись у густе й барвисте студентське життя, вона вийшла на якісно новий рівень спілкування з батьками та зі світом. Що ж, терпка вишня достигла та стала солодкою.
Можна сказати напевно, що повість Сови послідовно витримана в авторській оригінальній стилістиці, невід’ємною складовою якої закономірно є молодіжний сленг. Загалом стилістика повісті цілком вписується у постмодерн.
Немає жодних сумнівів, що книжку із задоволенням прочитають юні українські випускниці та студентки першого курсу вузів. А ось представникам сильної половини молодіжної читацької аудиторії, напевно, буде не так цікаво. Хоча це не стовідсотковий висновок – усе залежить від психологічних особливостей читача… Крім того, книжка дає змогу дещо більше дізнатися про життя польської молоді.

 

Ольга СИНИЛО